ВЕЧІРНЄ МІСТО У цей вечір хотілося зупинити кожну секунду і | Щоденник пастора

ВЕЧІРНЄ МІСТО

У цей вечір хотілося зупинити кожну секунду і запам’ятати кожну деталь цієї чарівної містерії, посеред якої мені довелося опинитися. Сидячи в парку на лавочці, я слухав, як дихає вкрите золотом осені вечірнє місто.

Останні промінчики жовтневого сонця перед заходом ніжно пестили своїми теплими руками обличчя радісних дітей, які галасливо бавилися та бігали в парку по золотаво-багряному листі, жбурляючи його догори і весело сміючись.

Неподалік незворушно стояв монумент митрополиту Галицькому і дивився своїм мудрим поглядом на діток, ніби бажаючи простягнути свої кам’яні руки та благословити малечу. Мимоволі згадалися його слова:

«Треба уміти з дітьми зблизитися, стати хоть трохи до них подібним лагідністю, добротою, зичливістю, треба їх собі з’єднати, треба, одним словом, іти за приміром святого Апостола Павла, котрий о собі міг сказати: «Ми були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей» (1 Солунян 2:7)».

Давезні сіро-жовті будинки з чудернацькими дахами, барельєфами та подекуди облізлими стінами, буцімто мовчазні хранителі історії в зморшках, спокійно спостерігали за перехожими людьми.

По вузеньким вуличкам, вимощеним бруківкою, неначе човни неквапливо пливли автомобілі і ледве чутний шум їхніх колес чомусь видавався мені приємним і мелодійним. В цю мить не вистачало лише якоїсь лірично-колоритної музики, щось на кшталт «Один в каное», тому за мить в моїх навушниках забриніло:

Хто ти, човне? Що шукаєш?
Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш?
Що пробув? Чого ще ждеш?

Я заплющив очі і м’якенький вітерець огорнув мене запахом пожовклого листя, змішаного з нотками гарячої кави, і створив таку приємну та різнобарвну палітру емоцій, яку я спробував вдягнути в слова щоб покласти в скриню спогадів та зберегти на все життя.

Як же не вистачає коханої поряд щоб розділити з нею цю чарівну мить і міцно пригорнувши до себе ніжно прошепотіти їй на вушко:

То є Львів, крихітко!