Якщо ви думаєте, що уявляєте масштаб катастрофи у Маріуполі від злочинів росії, то, запевняю, навіть близько не уявляєте.
Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо швидкі вже не їздять і ніхто нікому не допомагає.
А чи не кожна бомба, град, руйнування - це не просто поранені. Це відірвані руки і ноги, вибиті очі, розірвані осколками тіла, випадаючі нутрощі... Я розумію, це боляче слухати, бо серед поранених і загиблих, можливо, ваші рідні і близькі.
Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію і діяти. Нагадувати про Маріуполь. Кричати про нього. Бо ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно.
