поки сніг надворі, я починаю наші телефонні розмови. спупаю кр | (Не)сказані слова

поки сніг надворі,
я починаю наші телефонні розмови.
спупаю крок на білосніжну ковдру,
а під ногою щось так хрустить.
і у слухавці хтось кричить:
"коли уже зустрінемось на мить?!"
ця атмосфера очікувань
тих приємних світань,
після яких уже немає жодних бажань. 

час біжить. повільно поспіша...
шукає відмовок та душа,
все шепоче і шепоче,
кричить та бурмоче,
а він не знає, що робить,
все чекає і чекає,
ховає та шукає...
мене у тій безодні темноти,
щоб взяти за руку й утекти... 

бігти.
туди, де не знайдуть,
де усі дурні відчуття украдуть...
там, де поля та гори вкриті снігом,
а слова живуть чарівним співом.
де живуть омріяні чуття,
що зупиняють серцебиття.
і сонливий голос у мобільному,
що каже:"я ще тут, ні, не сплю."
а в голові одне: я тебе люблю... 

Уляна Шепітчак