Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін Люта справа | nerdgasm

Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін

Люта справа

Головред видання «Бабель» Євген Спірін починав журналістську кар’єру в морзі – холодному та луганському. Звідти він вів блог, який згодом виріс у книгу про іронію життя та (все-таки більше) смерті. Оповідання в «Морзі» схожі на перерослі пости у фб (у далекому 2009 це ще міг бути жж або вк), що ніби й не передбачають якогось особливого перевтілення персонажа, але фіксують основні моменти його історії. Євген Спірін не деталізує всю специфіку місцевої атмосфери. Та читач вловлює вайб – цинічний, пофігістичний і чорнушний.

За жанром я би називала це кулсторі: про алкоголізм, бідність, канібалізм – ані моралі, ані міфу, суцільне навалювання життєвого досвіду. Відтак «Морг» міг би за формою нагадувати ранню прозу Ірени Карпи, тільки от Ірена Карпа кожного разу пише ту саму книжку, а в Євгена Спіріна поки просто одна книжка. Зрештою, й контекст важко назвати заїждженим – в Україні жанр лікарських записок не воскресав із часів Михайла Булгакова, здається.

Тут вам діти олігархів нажираються ікрою до блювоти, бабці готують пиріжки з людського м’яса й місцеві чорнокнижники полюють на атрибутику з моргу.

Абсурдний світ Ворошиловграду (і після Сергія Жадана він не збіднів у міфах) зводиться до простої формули в долях людей: жив, пив, умер – смішно. Й от цей сміх автору вдається зберегти до останнього, аж поки не стається 2014 рік, і в місто не приходить війна.