Шаггі Бейн. Дуглас Стюарт Shuggie Bain. Douglas Stuart #видай | nerdgasm

Шаггі Бейн. Дуглас Стюарт
Shuggie Bain. Douglas Stuart

#видайтеукраїнською

Отже, хто ж отримав Букера у 2020. Дуглас Стюарт не порушує загальний вайб року, хоч і пише про 80-ті. Читати безжальну сірість і гнітючість, коли світловий день пробивається крізь хмари тільки на чотири години (чомусь я вирішила почитати його саме взимку), – майже неможливо.

Шаггі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Глазго вісімдесятих. На вулицях липка бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють та ні в що не вірять, хоч і називають себе католиками та протестантами. В усьому цьому світі Шаггі найбільше любить свою маму, яка тікає від реальності з алкоголем, витрачаючи на нього всі залишки грошей.

Суспільство легко ставить на неї штамп пропащої, однак Аґнес міцніша, ніж здається. Вона вчить свого сина відверто посміхатися ворогам й танцювати до останнього. Вона харизматична й приваблива – навіть у п’яному делірії Аґнес вдягає нові чорні панчохи й фарбує губи.

Складніше стає, коли хлопець дорослішає й поступово усвідомлює свою сексуальність. Діти швидко вішають на нього штамп «інакшого» й, захищаючися від невідомості, починають булити. Дуглас Стюарт натомість не поспішає якось називати Шаггі та визначати його ідентичність – читачі досліджують його особистість разом із героєм.

Автор не згладжує кути жорсткої реальності – якщо навколо бруд, він колупає його нігтем. Тут багато насильства та зневаги, які терпить восьмирічний Шаггі, захищаючися непояснюваною любов’ю. Навіть коли старші діти тікають від безпросвітного мороку дому, Шаггі вірить у маму й у силу своїх почуттів, що здатні її повернути. Оце вміння побачити велику любов рятує не тільки головного героя, але й читачів.


P.S. Оскільки в тексті багато діалекту Глазго, цікаво, хто візьметься за переклад. А переклад має бути, Букер же.