«novum testamentum» У шість років Джо намалював картину, на я | nesvidomo
«novum testamentum»
У шість років Джо намалював картину, на якій зобразив міську водокачку і відомого городянина, що йшов повз неї. Цей результат — плід творчих зусиль, вставили в раму й вивісили у вітрині аптеки поряд з качаном кукурудзи, зерна в якому складали непарне число рядків.
О.Генрі. «Жертви любові»
А мені було в два рази більше, ніж Джо, коли я вперше прочитав цю розповідь. Я дуже добре пам’ятаю той день – мені дванадцять років, я сиджу на дачі у бабусі, що підбухує з сусідкою. Я валявся десь під кущем айви і читав єдину не обіссану Барсіком книгу в будинку – збірник оповідань О. Генрі. І там я побачив рядок з епіграфа, той що про кукурудзу. В мене завжди була «феноменальна пам'ять» чи психом був звичайним – не знаю. Але мене так зачепило це речення, що багато моментів я не пам’ятаю. Наступний спогад – як я сиджу серед кукурудзяного лушпиння в полі напроти будинку і рахую кількість рядів в качанах. Я робив це дуже довго, бо пам’ятаю, як в мене боліли руки і дупа від колючого листя рослин. І уявіть – я не знайшов жодного качана з непарною кількість рядків. Десять, дванадцять, вісім – що завгодно, але не те, що мені було потрібно.
З того моменту, коли бабуся тягнула мене з поля за вуха додому я зрозумів – я знайшов своє призначення. Ви уявіть і зрозумійте, як це, коли ти в дванадцять років абсолютно знаєш, для чого ти народився. Всі думали, що я піду на якусь журналістику чи лінгвістику, бо дуже любив читати – а я сидів щодня в полі, рахував кількість рядів на кукурудзі, аби знайти качан, де їх одинадцять чи дев’ять.
Для мене кукурудза стала Богом. Сторінку зі збірника О.Генрі я вирвав і вона була мені Білією, а сам письменник – Мойсеєм, що вів мене полем.
Те літо я провів серед качанів. Як і ще багато наступних теплих днів, коли їздив на дачу. Коли мені було шістнадцять, в той рік на полі нічого не саджали. Було боляче. Тоді я вперше захотів себе вбити. Оскільки поля не було – я влаштувався на роботу продавцем в сільський магазин і щоранку на ті гроші скуповував всю кукурудзу на базарах, паралельно готуючись до вступу на біофак, щоб вивчати помологію і бути селекціонером. Мій Мойсей влучно підказував мені шлях.
Три місяці тому мені виповнилося двадцять три роки і я вже до біса забув про ту кукурудзяну епопею, бо всі мої пошуки не були вдалими. Але коли курив на балконі я зрозумів, в чому була вся проблема. Я дуже довго дивився на кінець сигарети і в один момент побачив в ньому обриси, які мій мозок дуже правильно інтерпретував. Це був обрис мого Бога. Придивіться на свої цигарки, ви ж також бачите там його щоразу. Я зрозумів, що Мойсей – не О.Генрі. Мойсей це я.
За цей час я зробив багато дослідів та іншого складного лайна, про яке надто довго розповідати, а часу в мене особливо немає, бо в Беладонні токсин швидкий. Я створив свого Бога. Я ніс його в своєму пальто, в кишені, ближче до серця. Ніс додому. Важко описати, що було в мене в душі в той момент. Що відчував Мойсей, коли творив свої чудеса? А що б він відчув, якби його Бога зварили? Якби його обмазали вершковим маслом і впилися в нього своїми жирними губами? Якби від Бога відкушували б пальці рук, ніг, обгризали б йому шкіру й м'ясо з плечей, в’їдалися б в стегна?
А я з моїм так і зробили. Я відійшов на годину, а повернувшись, побачив як моя мати їсть кукурудзу, хрумкаючи і посміхаючись. Кукурудзу, в якій було одинадцять рядів. Мій Бог говорив зі мною, коли йому відгризали лікті. Мойсей був дуже слухняним до слів Егови. Я взяв молоток і вчинив десяту кару. Коли з голови матері хлинула кров – мені стало легше. Вона з’їла мого Бога.
Мабуть цей мій лист знайдуть в кишені сорочки, коли мене разом з цією фарисейкою та Іудою привезуть в морг. Можливо б якби Барсік обіссав ту книгу – все було б простіше, але б тоді я жив без Бога. А так – я помер за нього.
Схема мутацій в шухляді 33 в моїй лабораторії. Мій вам завіт:
Воскресіть
Мого
Бога
