Анна Голубкова показала New Life, як у Польщі її дитину вча | New Life | Україна - Польща
Анна Голубкова показала New Life, як у Польщі її дитину вчать лічилочці
• Про сім'ю, яка прихистила
Моя знайома, яка винаймає кімнату у поляків Йоли (58 років) та Станіслава (62) розказала їм про нас. Донька цих людей Ганна ще з початку війни хотіла прихистити українську сім'ю, тож запросила нас. І ми, і вони дуже переживали, адже зовсім не знали один одного. А тепер вони такі рідні!
Ми з моєю 70-річною мамою, 17-річним сином і 4-річною дочкою живемо у Йоли та Станіслава разом з їхнім зятем Павлом та 12-річною онучкою Ашею. Вони допомогли всім, чим тільки можна, подарували іграшки, граються з моєю дитиною. Це дуже чуйні та добрі люди. Вони плачуть щоразу, як дивляться новини про війну, а також коли я говорю про повернення додому. Не хочуть нас відпускати.
Але шлях до них з Кривого Рогу був складним і тривав цілих чотири доби.
• Про надважку дорогу
Виїхали ми автобусом вранці 6 березня та 30 годин добиралися до кордону в Краковець. Народу на кордоні там було купа. Ті, хто приїхали згодом, лізли вперед. Мам із дітьми покликали до намету погрітися, поїсти, бо було дуже холодно.
Дочка проспала у мене на руках усю ніч, а мама з сином по черзі контролювали процес просування. Пройшли кордон о 8 ранку 8 березня. Ось таке жіноче свято видалося! Опісля довго стояли в черзі у будівлі прикордонної служби. Деякі люди розпихали всіх і бігли в перших рядах.
І ось ми на польському боці. Тут все відрізняється, навіть сонце визирнуло. Дітям прикордонники дарували іграшки, солодощі, соки, воду та свої посмішки. Так було приємно!
На автобусі нас відвезли в хостел у смт. Корчова. Там чекали, поки нас відвезуть до Вроцлава, та дарма. Шукали транспорт — безрезультатно. Вже близько 8 вечора поїхали автобусом у місто Ярослав, а о 3 ночі на інтерсіті досягли Кракова. Помилися нарешті й поспали у хостелі.
Наступного дня знайомий господаря хостелу відвіз нас на залізничний вокзал Кракова, де ми взяли квитки до Вроцлава. Добиралися довго, багато потягів приходило із запізненням. Діти спали у проході на підлозі, мою доньку взяла на руки дівчина з Дніпра і всю дорогу (а це 6 годин) грала з нею. Дякую їй величезне.
Нарешті близько 20:00 9 березня ми прибули у Вроцлав, де нас благополучно зустріли та відвезли додому. Це було таке щастя: помитися, поїсти та лягти спати у кімнаті, де все до дрібниць приготували і для дорослих, і для дітей.
• Про дітей
Мій син Ярослав навчається онлайн в українській школі, закінчує 11 клас. Він із задоволенням спілкується з поляками англійською, але, звичайно, хоче додому. Дочка Мілана взагалі їхати не хоче, їй дуже подобається тут. У садок я її не оформляла, бо є протипоказання через стан здоров'я. По можливості залишаю її і з нашою бабусею, і з польською.
• Про пошуки роботи
Ми з мамою отримали одноразову допомогу для біженців, чекаємо на виплати на дітей. Постійну роботу поки не знайшла: я відправила дані вже у кілька медичних організацій, але поки тиша. Для моєї спеціальності дуже мало варіантів. Я фельдшер екстренної допомоги без знання польської.
Допомагаємо польській родині з прибиранням, приготуванням їжі. Не відмовляємося і від підробітків – родичі сім'ї просять допомогти із прибиранням у дворі, посадити квіти, помити вікна. Роботи до свят було дуже багато.
В Україні лишився мій чоловік. Дуже сумую за ним, а він за нами. Але лишатимемося в Польщі, поки це буде можливо.
#NewLife_історії
