У наш теперішній мобільний вік намагатися бути в курсі усіх но | Ніцше, думи, два клевця

У наш теперішній мобільний вік намагатися бути в курсі усіх новин – це все одно, що бігти біговою доріжкою, яка крутиться дедалі швидше. Чим довше ви намагаєтесь цим займатися, тим більше виснажуєтесь, в решті решт багато хто так втомлюється, що вирішує зіскочити і більше не звертати на це уваги. Багато людей настільки нервують, відчувають таку відразу і втому від «новин», що по суті починають бойкотувати їх, і слідкують лише за спортом або іншими формами розваг, але навіть і там вони не можуть уникнути бомбардування політичними посланнями і завивань про «соціальну справедливість».
Ті, хто хочуть просувати політичні програми знають, що фільми, музика і телешоу – це зручні засоби поширення під прикриттям «розваг» своєї пропаганди серед мільйонів людей. (…)
Музика, фільми і телешоу – це не просто «розваги». Вони формують культуру і впливають на неї через створення знакових персонажів, чиї переконання і поведінку пізніше копіюють мільйони людей. Як мистецтво наслідує життя, так і життя також наслідує мистецтво – і це визнав Барак Обама у своєму виступі на церемонії вручення премії Греммі в 2015 році, коли він сказав: «Сьогодні ми вшановуємо митців, чия музика і послання допомагають формувати нашу культуру… Митці мають унікальну силу змінювати мислення і ставлення, змушувати нас говорити про те, що важливе». Знаменитості значною мірою перебрали на себе роль церкви, сім’ї та національних традицій – інституцій, які раніше грали визначальну роль у формуванні та контролю за настановами та діями суспільства.

Як відзначив Ендрю Брейтбарт у своїй книзі «Праведний гнів»: «Голлівуд важливіший ніж Вашингтон. Поп-культура має значення – неможливо переоцінити важливість цього послання. Те, що відбувається перед камерами на знімальному майданчику Warner Bros часто має більше значення для долі Америки, ніж те, що що відбувається в задніх кімнатах офісної будівлі Рейберн Хаусу на Капітолійському пагорбі».
Він продовжує: «В нинішніх умовах навчені Франкфуртською Школою ліві ведуть політичну битву як на політичному, так і на культурному бойовищі. Консерватори ж борються з ними лише на політичному полі битви. Це означає, що мистецтво, гумор, пісні, театр, телебачення, кіно, танці – це ті засоби, які щоденно використовуються, аби вплинути на серця і думки американського народу».
Він говорить про культурний марксизм, який є практикою ведення психологічної війни проти Америки і всієї західної цивілізації через нещадну атаку на всі аспекти нашої культури, символи та інститути – у сподіванні поступово так ослабити суспільство, так перевернути його основи, що воно стане настільки неспроможним, що може бути повалене і замінене марксистскою державою.
Саме для цього, нібито «новинні» ЗМІ регулярно формують так званий «порядок денний» (Agenda Setting), роздуваючи певні історії і крутячи їх до нудоти, аби створити помилкове враження, що ці історії справді важливі, бо вони є тим, «про що говорять люди». Це дає фальшиве виправдання для широкого висвітлення та створює штучну петлю зворотного зв"язку, коли ЗМІ роздувають певну історію, про яку нібито говорять у місті, а потім, коли усі, завалені повідомленнями, справді починають говорити про неї, ЗМІ продовжують роздувати історію далі, стверджуючи, що це актуальна історія, бо про неї говорить багато людей.

Вони ретельно добирають історії, здебільшого про рідкісні та одиничні випадки, потім доповнюють їх, аби створити враження, що це масове явище, і використовують ці ретельно дібрані приклади для просування або зміцнення ліберальної ідеології. Одночасно вони діють як вахтери (gatekeepers), цілеспрямовано нехтуючи іншими (справді важливими) історіями та подіями, які демонструють іншу сторону проблеми, про яку вони сподіваються не дати людям почути або ж намагаються применшити її значення. #метаполітика #медіа
Цит за: Марк Дайс «Ліберальний медійно-виробничий комплекс», 2019 (Mark Dice. The Liberal Media Industrial Complex)