ПОЛЕМОС «Полемос, - каже Геракліт, - породив світ, Полемос пра | Ніцше, думи, два клевця

ПОЛЕМОС
«Полемос, - каже Геракліт, - породив світ, Полемос править світом». Філософ з Ефесу, що писав на початку Vст.до н.е., розумів під цим, що космос – це театр безкінечної битви між ворожими началами, що тягне за собою постійні зміни: Полемос, війна (давньогрецькою мовою це слово чоловічого роду) був для нього законом всесвіту. Таке сприйняття цілком могло бути навіяне Гераклітові сучасною йому реальністю, оскільки для греків архаїчного і класичного періоду війна була постійною турботою. (…)

Для цього були економічні причини. Оскільки родючих земель у Греції бракувало, на неї постійно претендували жадібні і перенаселенні міста-сусіди. Афіни застосували збройні сили, щоб заснувати за межами Аттіки військові колонії, або клерухії. Внутрішня суспільно-політична система Спарти змусила її почати завоювання Мессенії. (…)

Однак економічне суперництво не було головним. Якщо греки віддавали стільки часу і зусиль війні, це відбувалося перш за все через психологічні причини, які випливали до грецької концепції полісу як верховної влади для його членів. Абсолютна незалежність – закон полісу, якщо він і вступає у союз, то цей союз заснований на принципі рівності і не відміняє автономії, яка є його гордістю. Помилка третейського судді у розв’язанні суперечки, будь-яке зіткнення інтересів легко переходить у збройний конфлікт. Любов до свободи, що надихала ораторів і поетів на їх полум’яні слова, має на увазі, що війну приймають і у ній з захватом беруть участь – лише місто, яке вміє боротися за свою свободу, гідне бути вільним. Таким чином, головною метою громадянської організації була підготовка громадян до неминучих битв. Це прекрасно розумів Платон, коли говорив критянину Клінію у своїх «Законах» (625е), що «багато громадян проводять своє життя у підтримці постійної війни проти всіх інших полісів». У грецькому місті архаїчної і класичної епох громадянин – це передусім воїн; так само як і державному діячеві часто доводилося ставати полководцем. Від успіху військової служби залежало усе – доля окремої людини, держави, і врешті, всієї грецької культури. Занепад Афін став неминучим, коли серед вождів міста виявились лише фінансисти і адвокати, і коли самі афіняни, глухі до закликів Демосфена, відмовилися від служби, довіривши охороняти свою батьківщину найманцям.
Фрагмент перекладено за: Шаму Франсуа. Цивилизация Древней Греции. - Екатеринбург: У-Факгория; М.: ACT МОСКВА; 2009. с-111-112 #antique