Найхарактернішою і найпарадоксальнішою рисою глобалізації став | Ніцше, думи, два клевця

Найхарактернішою і найпарадоксальнішою рисою глобалізації став союз транснаціонального капіталу і постмодерністських лівих. Спочатку прихований, неявний, заперечуваний, потім соромливо визнаваний, а сьогодні агресивно демонстративний – цей союз несе смертельну небезпеку. Він спрямований вістрям проти націй та народних мас, і відповідно має своїх критиків як у таборі ідентичності, так у залишках табору традиційних лівих. Нижче – уривок з книги французького дослідника Крістофа Гілюї «Час простих людей».
Ідеологічна пральна машинка більше не працює
На початку 21 століття капіталізм одягнувся у зелене, блакитне, веселкове. Він сприяє розмаїттю, «життю поряд», фемінізму і доброзичливості, в той же час впроваджуючи дедалі жорсткішу та нерівнішу економічну і соціальну моделі. З 1980-их років неолібералізм загорнувся у прогресизм, «кльову» ідеологію. Не лише великий бізнес зрозумів переваги цієї прогресивної пральної машинки. Верхи суспільства, від еліт до дрібної буржуазії, стали використовувати цю погоджену тематику для забезпечення свого економічного, політичного чи культурного панування. Але сьогодні, схоже, це вже не працює. Прості люди зрозуміли, що правовірні цієї нової релігії здебільшого самі її не практикують.
(…) Екологізм, антирасизм, фасадний антифашизм стали класовою зброєю, якій неможливо протистояти. Вона діяла як паралізуючий промінь – будь-яка критика глобалістської моделі таким чином пов’язувалась з критикою прогресизму, з ревізією Іншого та всезагального. Ця стратегія чудово працювала до кінця минулого століття. Але культурне відродження простих людей та розширення їх можливостей змінили це.
Зіштовхнувшись з дедалі гіршими умовами життя народні маси усвідомили, що приписи менше забруднювати, менше споживати, відкриватися Іншому спрямовані не так на боротьбу з забрудненням і заохочення різноманітності, як на захист інтересів панівних і вищих класів.
Також вони виявили, що компанії-забруднювачі найбільше фінансують зелену революцію. Вони помітили, що саме вищі класи, які так заохочують різноманітність – самі практикують все більшу окремішність, та всіляко уникають мультикультурних районів і шкіл. Вони побачили, що панівний клас, який на словах так відстоює універсалізм і егалітаризм, на ділі підтримує найнерівнішу неоліберальну модель.
Ось чому екологізм, відкритість до Іншого та універсалізм панівних та вищих класів сьогодні більше не сприймаються серйозно. Ці теми сприймають як елементи жаргону шахраїв. (…) Сьогодні прогресизм асоціюється не з прогресом, а навпаки з соціальним регресом, більше того, він сприймається як обман, як комунікаційна стратегія, як дискурс, спрямований на захист класових інтересів.
Цит за: Christophe Guilluy. Le temps des gens ordinaires Éditions Flammarion, Paris, 2020