Чудово пам'ятаю ту листопадову ніч дванадцять років тому, коли | Night Flow

Чудово пам'ятаю ту листопадову ніч дванадцять років тому, коли знімали "Самурая" у старому спортивному залі у дворах між Лісним та Чернігівською. Ми з Кузьміном, тоді вже хресним моєї доньки, тягаємо якісь залізяки одна за одною. Хтось з наших, здається Женя Креденцер, лізе на аварійний дах, щоб позакріплювати прожектори. Навколо носиться знімальна група, не встигаючи розгорнути обладнання.

Усе навколо було оповите духом єднання та причетності до чогось неймовірного, магічного. А музика знову і знову обирала нас мовчазними свідками свого народження. Важким туманом приховуючи це таїнство від зоряних очей київської ночі.

Єдине ціле тоді і завжди. Варто увімкнути одну з композицій і ми усі разом одночасно опиняємось у всіх можливих моментах, коли звучала "Димна Суміш". Ігноруючи час, простір та навіть смерть.

Бо ті, хто пішов, там живуть вічно. І саме зараз слемляться зі мною у "Барвах" на початку нульових, на вуличних майданчиках і великих фестивалях. Ми знову разом слухаємо вручну надрукований тираж першого альбому, який Таня Ендшпіль роздавала друзям. "Ти живий" і досі моя улюблена пісня. Напевне, не просто так.

У цю мить ми місимось на концерті під "Райдером" і у знімальному павільйоні М1. Відриваємось на феєричних домашніх виступах у Чернігові, збираємо моби у тури по Україні та Європі. Влаштовуємо безумство на двох підряд концертах у Києві, коли хлопці зібрались знову. Такого скаженого стейдждайвінгу я більше вже і не бачив. А ці хорові сінгелонги на торсах під сценою. О Боже мій, як ж то було чудово.

Ми є і будемо завжди разом. Плече до плеча, допоки звучатиме ця музика.

А страху більш нема. Вже дуже давно нема.