Шестірня Боже, Давай ти повернеш мене в часи, Коли по кварти | Ніколассон

Шестірня

Боже,
Давай ти повернеш мене в часи,
Коли по квартирі розносились голоси,
І кожен із них був повен віри у те,
Що нас не зламає, не знищить і не змете.
Коли я усміхався світу, а він мені,
І усе було грою ‒ навіть гіркий цинізм,
Коли ми не здихали на задніх місцях таксі,
Обіймали усіх, бо направду раділи всім.

Боже,
Дай же мені повернутись в часи, коли
Серед нас було менше зламаних, хворих, злих,
Коли ми пили не тому, що інакше ніяк
(І коли я пишу тут "ми", то читай як "я"),
А тому, що так веселіше проходив плин
Тих натхненних розмов, які ми тоді вели.
Коли ми без любові ні з ким не ділили сон,
Коли кілька гірких думок не зростали в сонм,
Коли ми жартували, що кожен із нас пияк
(І коли я пишу тут "ми", то читай як "я"),
І ці жарти лишалися жартами. Боже, дай
Повернутись у час, коли ми не зайшли за край,
І коли ще була можливість звернути вбік,
Не брехати друзям, рідним, Тобі, собі.

Скільки віршів іще написати про це мені,
Аби Ти зрозумів мене, вислухав і відніс,
І дозволив прожити заново кожен день,
Вдаючи, ніби я не знаю, що далі йде?

Поверни нам це, Господи, хоч би й у формі снів
(І коли я пишу тут "нам," то читай "мені"),
Або ж дай примиритися з болем від втрат і змін.
Бо і сила, і слава, і воля твоя.
Амінь.