Президент, не вартий згадки 13 (26).ІІІ.1917 до Києва із за | Nотатки Крука
Президент, не вартий згадки
13 (26).ІІІ.1917 до Києва із заслання повернувся Михайло Грушевський. Його вітали піднятими жовто-блакитними прапорами і майже одразу віддали керівництво новоствореною Центральною радою. На той момент він без сумніву був найкращим археографом і джерелознавцем свого часу, мабуть найгучнішим українським істориком його сьогодення (хоча наше сьогодення його "Звичайну схему" по суті вже спростувало).
Втім, що він зробив саме як політик чи як державник? Нічого. Навіть менше. Адже це з його оточення виринула пацифістично-утопічна дурня, що морально знищила фактично готову українську армію. Це з підпорядкованих йому кабінетів полетіли численні розпорядчі документики, що в підсумку добили ще не народжене національне військо. Він видав новоствореній державі паспорт (конституцію) і попередньо обрубав їй руки. Погодьтесь, без паспорта людині простіше, ніж без рук. Державі так само.
Жодні його демократичні утопії так і не втілилися в життя. І відроджена УНР згодом цілком природно перетворилася на диктатуру Головного отамана Петлюри. Втім, ця УНР його вже й не потребувала як і він її.
Він насправді ніколи і президентом не був. Легенда про це була розкручена Кучмою, який не хотів закріплювати за Кравчуком народний титул "першого президента" (і не дарма). Грушевський на еміграції штампував візитівки, де титулував себе президентом (тобто очільником) Центральної ради. Т.я. все це робилося для іноземців, то й титулувався він іноземним "president", а не вітчизняним "голова". Втім, в Україні той титул ніколи не виправдовував такої гучної назви, як і його носій не виправдав національних сподівань.
Тож, заслуги Грушевського у площині вивчення історії безсумнівно значні. А у просторі творення тієї історії - те саме зі зворотнім знаком. Українці довірили йому долю країну, а він натішивши своє самолюбство повноваженнями, просто жбурнув відповідальністю у тих самих українців. І вони зповна поносили ту відповідальність крізь роки війн, голодоморів та бездержавності. Всього того, чого цілком могли б уникнути, ну принаймні через це можна було пройти не так жорстко.
А професор Грушевський як соціаліст, просто повернувся до СРСР і продовжив досліджувати свої ліві утопії, втім тепер вже не при владі, а під владою. Не своєю, чужою.
На фото - 50-гривневі купюри різних років із зображенням Михайла Грушевського. Сподіваюсь прийде час і на них з'явиться хтось інший. Міхновський, Болбочан, Коновалець, Шухевич. ХХ ст. подарувало українцям чимало героїв. І саме про них варто нагадувати народу, а не про тих, хто все проморгав (кажу так, щоб лишитися в межах цензури).
