Виступ Миколи Кравченка 'Крука', проголошений 10.IX.2021 у Муз | Nотатки Крука

Виступ Миколи Кравченка "Крука", проголошений 10.IX.2021 у Музеї зброї Євгена Гредунова, м. Бровари, Київська обл.

*****

"Розвиток культу меча в Україні".

У давнину людина, яка виготовляла меч, була чимось на зразок чарівника, мага, тому що мистецтво виготовлення такої надзвичайно складної зброї було на кшталт магії. І власник такого меча був не просто власником чогось надзвичайно коштовного, а був власником чогось напівмагічного. Саме тому меч має надзвичайно специфічний культ. Цей культ у скіфському суспільстві набув свого апогею, але зародився він все ж таки набагато раніше - у праіндоєвропейській спільноті. Культ меча триває від появи військової верстви, як специфічної верстви суспільства, він присутній і у сучасних військових спільнотах. Майже у кожного сучасного добровольця є особиста зброя, яку він завжди носить з собою - більшість з нас сьогодні носять ножі. Це така собі добра звичка і відлуння культу меча в сучасності.

Християнство вплинуло на поховальний культ, відсутність зброї в могилах воїнів, але не так суттєво вплинуло на існування у військовому середовищі культу меча. Який можна навести приклад? антропоморфізація мечів – наділення їх духом і надання їм імен. Початок надання мечам імен дуже складно прослідкувати. Надання мечу імені було посвідченням того, що він має душу - це частина культу побратимства. Меч розглядався у Середньовіччі, як частина твоєї сім'ї, твій побратим, твій брат. Меч Сігурда мав ім'я Ґрам, меч Роланда мав ім'я Дюрандаль тощо – це була поширена практика. Меч - це частина твоєї родини, це твій побратим, який завжди з тобою.

Козацький культ шаблі був продовженням культу меча. Все ж таки християнська культура домінує і особиста клинкова зброя перетворюється з надприродного Бога на своєрідний особистий оберіг і частину родини. Козаки надавали своїм шаблям жіночі імена і визнавали свою шаблю жінкою або сестрою. Козаки ставилися до шаблі не як до чоловічого Бога, а як до жінки - це цікава еволюція. На Запорізьку Січ жінок, як відомо, не пускали. Не просто тому, що це було сакральне чоловіче товариство - це було сакральне чоловіче товариство вже з жінками. Шабля – це жінка козака, посестра та водночас особистий оберіг. "Шабля, люлька - вся родина", - всі оці пісні є відлунням культу шаблі, у який трансформувався степовий культ меча.

Сьогодні у нас своєрідним відлунням є культ особистої клинкової зброї, який панує серед добровольців. Абсолютна більша частина добровольців, яких я особисто знаю, носять з собою ніж. Часто це неусвідомлена традиція, це своєрідна неотрадиція. Так ми можемо посвідчити те, що в духовній культурі ми є нащадками скіфів і наш культ особистого ножа є продовженням скіфського культу Акінака-меча.

Зброя - це ознака соціального статусі і йде це ще з доскіфських часів. Людина, яка володіє зброєю - вона здатна вбивати. Вона здатна захистити своє (волю, майно, родини) і правити.