Бабуся говорить: «Тримайте, синочки, сотку. Мені пощастило, щ | Не Алексей

Бабуся говорить: «Тримайте, синочки, сотку.
Мені пощастило, що влучило в ту висотку,
А в хату мою прилетіло не так і шибко –
Ікони попадали і відлетіла шибка.»
Долоня тремтить, у якій вона скарб тримає.
«Синочки, дала би більше, але немає.
Ще треба фанерою вікна мені зашити.
Зима буде важка, але якось будем жити».
Бабуся говорить: «Можливо, я вже і стАра,
Але долучитись не проти до Байрактара!
Нехай би та сволоч у пеклі скоріш конала.
Тримайте, синочки. Пробачте мені, що мало».

Я іноді думаю – що воно є – держава?
І з чого уся її міць та військова слава?
Із ядерки, фейків по тєлєку та парадів?

Чи з «сотки» бабусі –
У кожному зі снарядів.

(с) Саша Кладбище.

Сбор на компы для некоторой разведки:

https://send.monobank.ua/jar/ABYhPZtqXS