Я – жінка!
Ви чуєте люди, я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка.
Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка.
Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбаганне для чоловіків.
Я – жінка.
Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка.
Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці – я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.
Я – жінка.
Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка.
Я дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!
Катерина Сенченко Читаємо і пишемо Нова Я
