'Оце мудак' - десь з такими словами я закрила вчора книжку ' | 📚 Непозбувний книгочитун
"Оце мудак" - десь з такими словами я закрила вчора книжку "Паризька дружина", дочитавши її до кінця.
Це книжка, написана від імені першої дружини Гемінґвея. Не автобіографічна, тобто авторка взяла усе, що було відомо про їхній шлюб, епоху, друзів, стосунки, оформила це художньо, додала з голови трохи декорацій, дрібних деталей та переживань. Вийшов художній але правдоподібний роман про те, як ймовірно жилося першій дружині Ернеста.
Якщо коротко, це роман про те, як лишатися в тіні потенційного генія, роблячи все для його розвитку, але забуваючи про власний. У Гемінґвея ще нічого не виходить, його не друкують, не сприймають, але дружина вірить, підлаштовується і спокійно сприймає усі його вибрики. Наприклад - зранку не промовляє ні слова, бо пан прокинувся з думками про роман, тож не треба його відволікати, треба погодувати і зникнути
Париж після першої світової змальований пречудово, хоча деякі деталі дивують. Наприклад, з їхньої пари працював тільки Ернест (пописував тексти в журнал на фрилансі). Але це дозволяло їм найняти няню, орендувати житло в Парижі, подорожувати, постійно бухати в барах, і при цьому відчувати себе бідними
Не буде спойлером, що Гемінґвей своїй дружині зраджував, а потім ще тричі одружувався, мав цілий набір дітей і врешті застрелився. Творча натура, чи мудак? Чи творчий мудак? Не знаю, почитайте. Але героїню мені протягом всієї книжки було шкода, хоча це й був її добровільний вибір.
А тепер піду прочитаю "Фієста. І сонце сходить". Саме цей роман він писав, коли жив з першою дружиною. Знаючи, в яких умовах, декораціях та настроях він це писав, тепер дуже хочеться й сам роман прочитати. Він довго лежав у мене в загашнику, і ось долежався )
