Пощастило вихопити у френда на Фейсбуці Щоденники воєнного часу Астрід Ліндгрен. Цю книжку видали українською ще в 2017-му, і її вже немає у жодній книгарні.
А книжка крута і моторошна. З одного боку, це дуже фактажні хроніки Другої світової. З іншого - читаєш, і таке відчуття, що книжка написана зараз. Ті самі страхи, нерозуміння майбутнього, енергетична криза, в голові не вкладається, що це все насправді. І постійні сподівання, що це от-от закінчиться.
Почитайте уривки на фото, це прямо до мурашок. Страшно це зараз читати, але якоюсь мірою це терапевтично: все це все колись люди переживали, і потім (на якийсь час) відновили мир, відбудували міста і навіть майже встигли забути про війну. І у нас так колись буде. Треба тільки протриматися.
