Останній з місцевих Киянам просто — в них не буде другого туру | Андрійович

Останній з місцевих
Киянам просто — в них не буде другого туру. Старі-добрі забудовники перемогли вже в першому, а моїй малій батьківщині ще тільки належить обрати між двох шматків вати. Мотивує в дорослі роки повернутися до Кривбасу і роздати місцевим елітам тягла, бо заслужили.

Що характерно — на виборах міського голови Києва жоден реальний* кандидат на другий тур не народився в Києві. Кличко народився в Киргизстані, Попов у Кривому Розі (ще раз вибачте за таке), мумія Омельченка на Вінниччині, а за Верещук і Притулу ви в курсі. Я сам понаїхавший і досі кажу на киян "київські", тому мужики цікаві стали — коли ж на чолі Києва востаннє стояв уродженець цього міста.

Пошук обіцяв бути цікавим. За якусь годину я пролопатив інформацію про міських голів, голів КМДА, міськради, виконкому міськради (існував і такий) і навіть перших секретарів міськкому Компартії при Країні Рад. Так, виконувачі всіх цих обов'язків теж включені. Кажу одразу: за доби Незалежності абсолютно всі очільники міської влади Києва народилися де завгодно, крім Києва. Народжувалися ті кенти на Львівщині (Герега), Вінниччині (мумія Омельченка, Косаковський, Назарчук), Чернігівщині (Салій і Бондаренко), у Харкові (Льоня-Космос) і навіть у драних російських Клинцях (прости Господи, Макеєнко). Це тіки ті, кого я сходу згадав.

Зрештою, я знайшов того самого Останнього — Олександра Оглоблина, що народився у Києві 1899 року. Він відомий нам більше як історик державницької школи, і я 6 років у Червоному корпусі проходив повз його лису пачку на стіні коло моєї катедри. При совєтах Оглоблин, щоправда, був істориком-марксистом, тому він зробив хутку кар'єру. У 23 роки він уже був завідувачем катедри у Київському інституті народної освіти — так тоді звався нинішній КНУ. У 1926 році Оглоблин першим в Україні отримав ступінь доктора історичних наук, до речі. Втім, у 30-і роки його хоч і не репресували, але добряче попили крові під час чисток історичної науки, тому симпатій до радянської влади він уже не мав.

У 1941 році завідувач відділом історії України часів феодалізму Інституту історії АН УРСР Олександр Оглоблин залишився в окупованому нацистами Києві. Звісно, разом з ними він з Києва і вшився, а по закінченню війни перебрався в США. Там він став топовим дослідником доби гетьмана Мазепи і прожив довге й не надто тяжке життя — він навіть дожив до проголошення незалежності України і помер 1992 року.

З 93 років життя Олександр Оглоблин очолював Київ приблизно один місяць. Проте який це був час — вересень-жовтень 1941 року, коли Оглоблин очолював Київську міську управу під час нацистської окупації. На його каденцію припали масові розстріли в Бабиному Яру та вибухи на Хрещатику, які були настільки епічними, що варті окремого допису. Він мало що міг з тим вдіяти, бо міська управа навряд була чимось більшим, ніж колективним завгоспом. Втім, доведеться це визнати — в останній на сьогодні раз уродженець Києва очолював міську владу Києва ще за нацистської окупації,*** і те тільки місяць з хвостиком. Що з цим вдіяти — не знаю, наприклад, жити з цим.

* будьмо чесні — на цих виборах мій бойлер мав більше шансів, ніж Пальчевський.
*** існує крихітна ймовірність, що останнім на сьогодні уродженим киянином на чолі Києва був Леонід Лебедь, що очолював виконком Київради з грудня 1943 по червень 1944 року. Але про цього мужика невідомо взагалі нічого, навіть правильного написання його прізвища, не кажучи про дату й місце народження. Та й суті це не змінить, бо все одно це було давно й неправда.