2022-08-13 20:35:37
Волонтери здійснили вже понад 30 виїздів у Тростянець, Охтирку та ЛебединБагато мешканців Сумської області та й усієї України знають Тростянецький дендропарк, який офіційно називається Краснотростянецьке відділення Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького.
Що після навали орків сталося з самим дендропарком і славетним Гротом німф не знають навіть робітники відділення, бо цю величезну територію поки що не розміновували. Відділення опинилось якраз на стику боїв, коли з однієї сторони міста летіли наші снаряди, а з іншого – рашистські. Центральна будівля – колишній будинок управителя маєтками Леопольда Кеніга - дуже постраждала: обгоріли стіни, вікон немає, всередині – обвалений дах…
У такому стані будинок знаходився з дня звільнення Тростянця від рашистської окупації, 27 березня. І от 4 серпня на допомогу приїхали члени добровольчого будівельного батальйону «Добробат», що допомагають відновлювати міста і села в Сумській, Чернігівській і Київській областях. У Тростянці працювали більше двадцяти волонтерів різного віку, з декількох міст області і, звісно, тростянчани.
- Це вже вісімнадцятий об’єкт, на якому я працюю, - розповідає сумчанка Оксана. - Знаєте, кажуть незваний гість гірше татарина. Прийшли орки в нашу країну, насмітили, і після таких «гостей» потрібно якнайшвидше прибрати сміття і розвали, щоб наш дім, наша країна знову стали чистими і квітучими. От і роблю для цього, що можу.
- А як ви потрапили до «Добробату»?
- З самого початку війни хотіла бути волонтером, але все якось не складалось. І ось в Інеті побачила об’яву: в «Добробат» запрошують усіх бажаючих. Так я і прийшла в цю групу. І тепер їзджу по об’єктам.
- А ким працювали до війни?
- Зараз без роботи, а була інженером на «Насосенергомаші».
Поряд із цією красивою жінкою стоїть зовсім юний і дуже симпатичний парубок.
- А ви як тут опинилися? – питаємо в юнака. – Та й взагалі скільки вам років?
- Я Рома, мені – шістнадцять. Я музикант, граю на бандурі, живу в Охтирці, вчуся в школі. А приїхав тому, що хочу бути корисним своїй країні, і зараз це найкраще, чим я можу допомогти. Це не перший об’єкт, на якому я працюю, в Тростянці був уже декілька разів, в Охтирці і поза «Добробатом» працюю на розборі завалів.
- Тростянець - це місто моєї юності, я тут вчилася, - розповідає симпатична жіночка-добробатовка. - Коли ти це місто знав, бачив, яким воно було 30 років назад, гуляв по квітучим вулицям, і яким воно є зараз, у голові не вкладається. Наші бабусі казали: не дай Боже, дітоньки, вам пережити війну. Ми знали про неї тільки по підручникам, і от нам довелось жити в цьому жахітті. Хочеться, щоб усе закінчилося, щоб повернулось мирне життя, от і допомагаю, як можу.
Декілька тижнів тому ми розбирали згорілу хату в селі Хрупіно, там жила бабуся за сімдесят років. Вона залишилась одна. І от ми працюємо, а вона нам пиріжки принесла. Балакала з нами, каже: «Мені легше стало, жити хочеться». Розумієте, людині потрібна не тільки фізична, а й психологічна допомога.
А у цей вівторок ми працювали на багатоповерхівці, і бабуся до нас знову приїхала і привезла два пакети пиріжків. Каже: «Ви тепер моя сім’я».
- Ви не уявляєте очі цієї бабусі, коли ми до неї приїхали з подарунками, - продовжує добробатівець Максим. - Привезли зимові і літні речі. Старенька не знала, що ми будемо, я напередодні їй зателефонував, спитав, чи буде вона вдома, і все. А коли їхали до неї, скинулись грошима – по 25-50 гривень, набралось під тисячу гривень. На ці кошти купили олії, крупи, цукру, муки. Для старенької, яка має дві тисячі пенсії, це велика підмога.
- А якими силами збирали все це?
- У нас є своя група «Добробат основа», я створив її з тих людей, які часто їздять і допомагають. Ми проводимо таку акцію «Почни ранок не з кави, а з доброї справи». Зараз намагаємось знайти для цієї бабусі холодильник, нехай старенький, але працюючий. Але поки що це проблема.
2.4K views17:35