Old York Times

2022-08-29 09:02:40 ​​У газеті New York Times вийшла стаття про те, як війна впливає на роль жінок в українському суспільстві. 

«Жінки стали всюдисущою силою за шість місяців війни, борючись із задавненими стереотипами щодо своєї ролі в пострадянському суспільстві України.

Вони все частіше приєднуються до армії, зокрема на бойових позиціях, і очолюють волонтерську та фандрейзерську роботу. І оскільки серед учасників бойових дій все ще більше чоловіків, жінки беруть на себе додаткові ролі в цивільному житті, управляють бізнесами на додаток до піклування про свої сі́м’ї».

Українське суспільство традиційно було досить патерналістичним, розповідає українська соціологиня Анна Квіт, але війна з 2014 року допомогла запустити процес змін. Тривалий час жінкам було заборонено займати чимало бойових позицій у ЗСУ, однак прийнятий у 2018 році закон зрівняв жінок в армії у правах з чоловіками.

Зараз у збройних силах понад 50 тисяч жінок, і ця цифра постійно зростає, розповідає в інтерв’ю NYT заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

Поза військом жінки грають важливу роль для воєнної логістики — наприклад, збору грошей, плетіння сіток чи транспортних перевезень із країн Заходу (на фоні заборони більшості чоловікам покидати країну).

NYT розповідають про кількох жінок, яких по-різному зачепила війна. Наприклад Ганна, 34-річна спеціалістка родом із Маріуполя, зараз навчає жителів Чернігова захищатися від мін. Тим часом 36-річна Юлія Малекс, яка має невелику ферму на хуторі неподалік Львова, зараз змушена управляти нею сама — її чоловік, з яким вона раніше вела господарство, записався добровольцем до тероборони. 

Хоча жінки сильно страждають від війни, і подекуди гендерні стереотипи залишаються, жіночі волонтерські мережі, створені за час війни, згодом можуть зіграти ключову роль у відбудові України, пише NYT із посиланням на британську експертку Андреа Еллнер.

Читати повну статтю (~6 хвилин)

Читайте також: кілька тижнів тому у виданні Kyiv Independent вийшла моя стаття про три українські некомерційні організації, які борються із російською агресією — та які очолюють молоді жінки.

Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про Україну та світ, підписуйтеся на Old York Times. Відкрити / Коментувати

2022-08-24 19:02:38 ​​Як Україна виграла битву за Київ: основне із матеріалу The Washington Post

У газеті The Washington Post вийшла нова велика стаття про російсько-українську війну. У цьому розслідуванні — 10 тисяч слів у 10 главах, воно базується на розмовах із понад 100 людьми та присвячене битві за Київ.

Як, попри всі негативні прогнози, Україна зуміла виграти битву за свою столицю? Ось короткий переказ основних тез розслідування WaPo.

1. Попри те, що українська владна верхівка недооцінювала плани Росії й очікувала наступ лише на сході України, ЗСУ готувалися до війни, зокрема переміщали спорядження і людей із військових частин. Саме це і дозволило пережити початкові російські ракетні удари.

Наприклад, WaPo взяли детальне інтерв’ю у генерал-полковника Олександра Сирського, командувача оборони Києва. Той не вірив, що буде наступ на столицю, але все одно готувався до нього — наприклад, віддав наказ перевести літаки й гелікоптери подалі від великих військових баз. Був створений чіткий план оборони Києва, призначені командувачі захисту секторів столиці, котрі могли приймати тактичні рішення на місці, не чекаючи дозволу зверху.

Ці заходи були секретними — за словами чиновника Пентагону, США знали більше про російські плани наступу, ніж про українські плани оборони.

Авіація, яку Україні вдалося зберегти й ефективно використовувати у війні, зіграла важливу роль. «Українські винищувачі, усе ще в повітрі через кілька днів після вторгнення, стали символами запеклого, неспинного опору…»

2. Росіяни намагалися переконати керівництво України капітулювати у перші години і дні. Андрію Єрмаку подзвонив заступник глави адміністрації Путіна Козак, а Олексію Резнікову — білоруський міністр оборони Хренін. Однак Єрмак послав Козака, а Резніков сказав Хреніну, що готовий лише прийняти капітуляцію Росії.

3. Підлеглі Зеленського, зокрема секретар РНБО Данілов, попереджали президента про ризик для його життя. Зокрема було побоювання, що росіяни оточать президентський бункер і застосують смертоносний газ (що було б особливо зловіще, підмічає WaPo, на фоні єврейського походження Зеленського).

Західні партнери пропонували Зеленському виїхати з Києва, зокрема щоб уникнути вакууму влади в разі захоплення столиці. Однак президент вирішив залишитися. Це допомогло змотивувати захисників Києва.

При цьому Зеленський каже в інтерв’ю WaPo, що був би не проти виїхати чи навіть піти у відставку, якби це допомогло реально завершити війну. (Хоча мені це виглядає скоріше риторичним прийомом, а не обговоренням якогось серйозного плану).

4. Щоб заручитися підтримкою Заходу, президент Зеленський та його адміністрація використовували глибоко персональні способи. 

На одній відеозустрічі з європейськими лідерами Зеленський сказав, що це може бути останній раз, коли вони бачать його живим. Український президент намагався і надихнути, і присоромити європейців — наприклад, сказав німецьким політикам, що вони мають зробити усе, щоб їм не було соромно за себе після цієї війни.

Єрмак розповідає, що на початку великої війни регулярно надсилав фотографії убитих дітей та знищених будинків західним чиновникам, як-то раднику із нацбезпеки президента США Джейку Саллівану.

5. Утримати Київ допомогло знищення інфраструктури навколо нього, яке сповільнило наступ. WaPo описує підрив греблі річки Ірпінь — повінь не дала російським військам взяти село Мощун, яке могло стати для росіян воротами до Києва.

Також ЗСУ майстерно змушували російські війська використовувати конкретні маршрути, де атакували їх. Допоміг брак ініціативи серед молодших офіцерів російської армії, який не давав їм прийняти більш креативні рішення, ніж просто сунути вперед і нариватися на атаки.

Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про Україну та світ, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал • імейл-розсилка
Попередні матеріали з цієї серії: як Захід і Україна готувалися до російського вторгнення • як російська розвідка провалила підготовку до війни. Відкрити / Коментувати

2022-08-22 10:42:59 Письменниця і авторка журналу The Atlantic Енн Епплбом написала про Молдову — країну, яка віддавна страждає від російської агресії.

З часу розпаду СРСР «Росія витратила мільярди або й трильйони рублів, щоб дестабілізувати цю невелику країну, затиснуту між Румунією та Україною».

Молдова — маленька і порівняно слабка держава з майже відсутньою армією, яка на початку 1990-их років першою потерпіла від територіальних зазіхань Росії. Тоді Росія надала протекцію сепаратистам у невизнаному Придністров’ї — першій із невизнаних квазідержав, які згодом з’являтимуться на території колишнього СРСР з подачі росіян.

Утім, як пише Епплбом, «попри російських відмивачів грошей; попри російську пропаганду та наполегливі зусилля російських спецслужб; попри легкість, з якою молдовани можуть отримати румунські паспорти та просто виїхати; попри відсутність національної військової традиції, яка є в Україні чи Грузії; попри все це, багато молдован наполегливо борються за те, щоб зробити свою країну європейською демократією. І, мабуть, ніхто не бореться сильніше, ніж нинішня президентка Майя Санду».

Санду, котра дала інтерв’ю Епплбом для цієї статті, різко контрастує із попередніми лідерами Молдови — елегантна випускниця Гарварду, наступниця «чоловіків з важкими підборіддями у погано підібраних сірих костюмах» — та бореться за демократичні цінності.

Однак Молдова платить велику ціну за російське вторгнення в Україну — можливо, пропорційно навіть найбільшу серед усіх сусідів України. Потік біженців створює навантаження на і так бідну країну. Однак найбільшою проблемою є безпекові ризики — Придністров'я, де базуються російські солдати; близькість Одеси, яку російські війська намагалися захопити.

Поки що, пише Епплбом, російські провокації у Придністров’ї не мали особливого ефекту — однак росіяни можуть спробувати повалити президентку Санду і замінити її на свого союзника; або відключити постачання газу Молдові. «Усім відомо, що шантаж є можливим варіантом: росіяни можуть просто тримати країну у заручниках, доки її економіка не впаде, населення не замерзне від зимового холоду, а уряд не буде повалено».

Зростання цін уже зачепило популярність Санду — за іронією долі, саме тоді, коли Санда здобула важливу зовнішньополітичну перемогу: Молдова разом з Україною отримала статус кандидата на вступ до Євросоюзу.

Як пише Епплбом, хоча західні країни можуть допомогти Молдові, у підсумку їхнє найважливіше завдання — «забезпечити, щоб Україна виграла війну і російська армія відступила, і переконати російську державу переосмислити бандитський імперіалізм, який вона віддавна використовує, щоб сіяти хаос серед всіх своїх сусідів».

Читати повну статтю (~8 хвилин)

Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал (оновлення раз на кілька днів) • імейл-розсилка (підбірка раз на один-два тижні). Відкрити / Коментувати

2022-08-19 18:04:02 Як російська розвідка провалила підготовку до війни: ключове із розслідування The Washington Post

Не встигли ми перетравити розслідування The Washington Post про те, як Захід і Україна готувалися до російського вторгнення — як сьогодні вийшов новий випуск із цієї серії.

Нове розслідування описує, як російська ФСБ провалила підготовку до вторгнення — у першу чергу тому, що була фантастично самовпевненою у силах Росії (наприклад, активно готувала житло в Києві в останні дні перед великою війною).

Повний матеріал Washington Post складається із восьми глав — шести тисяч слів. Ми зробили для вас короткий переказ основних тез.

Читайте за посиланням https://telegra.ph/FSB-failure-08-19

Час на прочитання переказу — 3 хвилини Відкрити / Коментувати

2022-08-17 18:08:13 ​​«Дорога до війни»: ключове з великого розслідування The Washington Post

Учора газета The Washington Post випустила велике розслідування про події, які передували повномасштабному російському вторгненню в Україну. Журналісти поговорили із чотирма десятками західних та українських високопосадовців, зокрема взяли інтерв’ю із Зеленським.

Сам матеріал складається із 14 глав — майже 10 тисяч слів (одночасно WaPo випустили також коротку замітку із підсумком п’яти ключових висновків).

Раджу прочитати усе розслідування — це важливий текст із багатьма не опублікованими раніше деталями — але також зробив для вас стислий переказ основних тез. 

1. Американська розвідка отримала безпрецедентний доступ до російського політичного і військового керівництва. Відтак вже у жовтні 2021 року американці знали про наміри Путіна розпочати широкомасштабну війну, яка би включала в себе атаку з різних фронтів, захоплення Києва та більшості України — «план приголомшливої зухвалості».

2. Американці обережно рухалися із озброєнням України, бо не хотіли давати Росії приводу атакувати США і НАТО. Лише за кілька місяців до того Байден завершив двадцятирічну війну в Афганістані і не планував втягувати Сполучені Штати у нові війни.

Водночас Байден одразу вирішив попередити про ризик війни союзників. Повірили лише британці та балтійські країни, тоді як Франція та Німеччина поставилися із недовірою. «Макрон і Меркель роками мали справу з Путіним і їм було важко повірити, що він настільки ірраціональний, щоб розпочати катастрофічну війну». Однією з причин недовіри були попередні провали американської розвідки, зокрема перед війною в Іраку та при виводі військ з Афганістану.

У підсумку, за словами французького безпекового експерта Франсуа Ейсбура, «європейці переоцінили своє розуміння Путіна… [тоді як] американці… замість того, щоб спробувати залізти до голови Путіна, вирішили, що вони будуть діяти на основі даних…».

3. Як частина плану з протидії вторгненню, у листопаді Байден відправив директора ЦРУ і колишнього посла у Росії Вільяма Бернса до Москви, щоб попередити Кремль про наслідки. Там Бернс мав телефонний дзвінок з Путіним. У підсумку Бернс покинув Росію занепокоєним. «[За оцінкою Бернса, на той момент] Путін не прийняв незворотного рішення розпочати війну, але його погляди на Україну стали більш радикальними, його апетит до ризику зріс, і російський лідер вірив, що вигідна нагода скоро мине».

4. Українські високопосадовці кажуть, що перед вторгненням американці не давали Україні достатньо інформації — і достатньо озброєння, щоб захистити себе, як-то літаків чи засобів ППО. Американці попереджали про вторгнення, зокрема й публічно, але, за словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, майже до самого початку вторгнення — десь до 18-20 лютого — не ділилися достатньо детальними розвідданими, щоб Україна могла скористатися ними для підготовки.

Деякі американські високопосадовці кажуть, що це було не так і США заздалегідь ділилися конкретними розвідданими. Хоча справді, за своїми правилами, не надавали тактичну інформацію, яку, скажімо, українці могли б використати для превентивної атаки.

При цьому, за словами Кулеби, лише США вірили у те, що буде настільки повномасштабна війна — інші західні союзники «підморгували й казали, що [за їхньою оцінкою] цього не станеться».

5. «Зеленський підозрював, що деякі західні високопосадовці хотіли, щоб він втік». Вони недооцінювали здатність України протистояти і переоцінювали сили Путіна — та очікували на швидке завершення війни (власне, мені виглядає, що це є однією з центральних ліній усього розслідування).

На думку Зеленського, офіційне попередження від української влади про війну — скажімо, заклики евакуюватися — створили б паніку, ослабили б Україну і уможливили б її швидку поразку.

Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал • імейл-розсилка Відкрити / Коментувати

2022-08-09 20:41:55 Почитати ввечері: підбірка з архіву Old York Times

З 24 лютого ми сконцентрувалися на висвітленні того, що в міжнародних медіа пишуть про російсько-українську війну та її глобальний контекст. Однак маємо великий архів матеріалів на різні теми, опублікованих до того.

Сьогодні — підбірка з шести матеріалів, які ми публікували у кінці минулого року і на початку цього.

Яким буде майбутнє музики: 12 передбачень (читати)
Чим 26-річний іспанський стрімер символізує майбутнє спортивних медіа (читати)
Як світовий чемпіон із шахів заробляє гроші (читати)
Чому на роботі ми пишемо імейли замість того, щоб працювати (читати)
Сервіси, які допомагають каталогізувати ваше життя (читати)
Чому у Північній Кореї жінки заробляють більше, ніж чоловіки — але все одно мають менше прав (читати) Відкрити / Коментувати

2022-08-04 12:53:30 The New York Times пише про те, як повномасштабна війна підштовхнула Україну в напрямку легалізації одностатевих шлюбів. Олександр Шадських, 23-річний бойовий медик, із яким поспілкувалося видання, говорить, що, крім страху за своє життя, він боїться, що його партнер навіть не зможе прийти на його похорон, бо в Україні одностатеві пари не визнаються законом. Під час війни ця нерівність має навіть більш серйозні наслідки, адже партнер не має права відвідати свою половинку в лікарні, розділити право власності чи отримати опіку над дитиною загиблого партнера. Видання згадує про петицію на сайті президента із закликом дозволити одностатеві шлюби, вона набрала близько 30 тисяч голосів. Хоча Офіс президента і не прокоментував петицію для NYT, на сайті петицій було опубліковано офіційну відповідь, в якій Зеленський наказав уряду розробити механізм цивільних партнерств для одностатевих пар ― альтернативу шлюбу, яка не потребує змін до Конституції України. Видання пише, що зараз для України особливо актуально взяти зобов’язання із забезпечення рівності для ЛГБТ-людей, адже це не лише допоможе процесу євроінтеграції України, але й продемонструє чергову відмінність України від рф, де представники ЛГБТ постійно стикаються з інституційною дискримінацією. У той же час, у цих зусиль є опоненти, пише NYT, зокрема консервативні члени правлячої партії на кшталт Георгія Мазурашу. Він, серед іншого, є співавтором законопроєкту про заборону «пропаганди гомосексуалізму» й запевняє, що ці проблеми «не на часі». Оскільки сотні, а може й тисячі ЛГБТ-людей щоденно ризикують життям на фронті, а їхні партнери не мають жодних прав, зараз проблема є актуальною як ніколи, пише видання.

@babel Відкрити / Коментувати

2022-08-02 10:47:07 ​​Ми приносимо для вас важливі теми з англомовного медіапростору про Україну — і це означає деколи також розбирати й аналізувати хибні чи шкідливі тези. 

Міхаїл Шишкін — російський письменник, котрий давно живе у Швейцарії — написав для The Atlantic статтю під назвою «Не звинувачуйте Достоєвського». Шишкін засуджує російське вторгнення в Україну, але захищає російську культуру і стверджує, що вона не винна у війні.

Я підготував для вас стислий переказ тез Шишкіна — і доповнюю його своїм коментарем. 

Переказ тез Шишкіна: 

Одна із основних тез Шишкіна — російська культура також постраждала від путінського режиму:

«Путінський режим завдав по російській культурі нищівного удару — як російська держава вже багато разів робила із своїми художниками, музикантами і письменниками в минулому. Митці змушені співати патріотичні пісні або емігрувати. [Путінський] режим фактично “скасував” культуру в моїй країні. Нещодавно молодого протестувальника заарештували за плакат із цитатою з Толстого».

Шишкін пише про те, що система політичної влади в Росії завжди нагадувала «піраміду з рабів, що поклоняються верховному хану» та була репресивною щодо своїх власних громадян; росіяни завжди прагнули підкорятися сильному царю.

Однак саме твори Тургенєва і Толстого допомагали в’язням ГУЛАГу вижити, пише Шишкін. І в ширшому сенсі саме культура є виходом із порочного циклу тиранії.

«Література — це протиотрута від отрути російського імперіалістичного способу мислення. Цивілізаційну прірву, яка досі існує в Росії між гуманістичною традицією інтелігенції та російським населенням, застряглим у менталітеті середньовіччя, можна подолати лише культурою — і сьогоднішній режим зробить усе можливе, щоб цьому запобігти».

Шишкін вважає, що «дорога до масових вбивств у Бучі лежить не через російську літературу, а через репресії проти неї» — від заборон на книги Достоєвського і Булгакова до страти Ґумільова та переслідування Пастернака. 

Завданням російської літератури, завершує статтю Шишкін, є відповідати на два одвічні запитання — «Хто винен?» і «Що робити?».

Коментар: 

Звичайно, цей текст недоречний: у момент, коли його батьківщина проводить геноцидальну війну проти українців, Шишкін буквально сподівається на те, що «хтось із українських поетів заступиться за Пушкіна». Цей матеріал також і слабкий з точки зору аргументації — власне, це лише емоційна реакція. Скажімо, Шишкін не працює із жодним реальним аргументом про те, що російська література століттями долучалася до пригноблення українців.

Утім, цей матеріал таки цікавий смислами, які транслює — браком агентності і віри у те, що можна щось змінити. З тексту Шишкіна випливає, що росіяни століттями були поневолені і раді поневолюватися, якщо над ними панує сильний цар — і в інтелігенції мало шансів щось змінити, можна лише описувати реальність і допомагати з нею справитися.

На таких текстах справді гарно видно різницю між росіянами й українцями.

Автор допису — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал (оновлення раз на кілька днів) • імейл-розсилка (підбірка раз на один-два тижні).
Фото: Суспільне Чернігів Відкрити / Коментувати

2022-07-30 11:21:38 ​​Стан російсько-української війни: аналіз Тімоті Снайдера

У недавньому дописі американський історик Тімоті Снайдер аналізує стан російсько-української війни — і те, як вона буде розвиватися далі. Коротко переказуємо основні тези його допису. 

На думку Снайдера, Росія зараз програє́ війну. На це вказують сім ключових факторів, які Снайдер поєднує під акронімом TELLMES — час (time), економіка (economics), логістика (logistics), ландшафт (landscape), спосіб ведення бою (mode of combat), етос (ethos), і стратегія (strategy).

Як пише Снайдер, час не на стороні Росії, бо їй не вдалося здобути швидку перемогу, на яку розраховували у Кремлі. Скоро Росія почне відчувати реальний економічний біль від санкцій (українська економіка дуже постраждала, але її підтримують західні країни, чиї економіки значно більші за російську). З точки зору логістики українці б’ються на своїй землі.

Ландшафт місцевості був особливо складний для Росії у північній Україні, де вона вже зазнала поразки — але й на сході та півдні вона не змогла скористатися перевагами ландафшту, навіть до того, як Україна отримала далекобійну зброю від партнерів. З точки зору способу ведення бою: росіяни не люблять наближатися до українських солдатів і покладаються на перевагу в артилерії; але нові постачання зброї можуть дозволити Україні зламати цю перевагу.

Етос — «росіяни завжди можуть відступити до Росії, і складається враження, що багато хто з них цього хоче»; українцям ж немає куди відступати і вони розуміють, що ведуть війну на виживання — та знають, за що борються. 

Стратегія — в Росії незрозумілі цілі у цій війні, які з самого початку базувалися на хибному розумінні України. Натомість Україна має чітку мету захистити себе і відвоювати окуповані території. На думку Снайдера, стратегія важить не так багато, як зазвичай вважають — однак чіткі й зрозумілі цілі дають певну перевагу.

При цьому, каже Снайдер, залишається один фактор, який передбачити складно — це міжнародна суспільна думка: те, наскільки Україну (не) підтримують інші країни світу. 

«Найважливішою змінною цього літа може бути громадська думка в Європі та Північній Америці. Російська пропаганда не переконала велику кількість людей у виправданості її загарбницької війни на знищення. Вона значною мірою відмовилася від трьох «n»: нацистів, ядерної зброї [nukes] та НАТО, з яких розпочала пропагандистську кампанію. [Однак] пропагандисти краще попрацювали з ідеєю, що Україна чомусь не може виграти, або що війну можна якимось чином припинити, якщо Захід припинить посилати зброю.

Війна показала, що українська держава (чи, направду, українське громадянське суспільство) є набагато стійкішими та функціональнішими, ніж можна було б подумати. Україна, принаймні на мій погляд, здатна виграти цю війну. Але зважаючи на природу її слабких місць, особливо в економічній могутності, Україна є вразливою до змін у нашому [західному] баченні війни. Швидкий шлях до перемоги Росії і, можливо, її єдиний шлях до перемоги — у тому, щоб переконати нас, що Україна не може перемогти (або що у війні якимось чином винна Україна, і що вона якось припиниться, якщо ми відвернемося)...

Усе, що нам треба робити [на Заході] — бачити речі такими, якими вони є насправді, виявити трохи терпіння, та підтримати атаковану демократію — із правильним ставленням та потрібною зброєю…»

Читати повну статтю (~10 хвилин)

Автор переказу — Антон Процюк. Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал (оновлення раз на кілька днів) • імейл-розсилка (підбірка раз на один-два тижні). Відкрити / Коментувати

2022-07-28 18:14:08 ​​Як зробити англійську звичкою
#реклама

Найкращий спосіб вивчити англійську — якомога більше використовувати її у своєму житті: слухати подкасти, перемкнути мову інтерфейсу телефона, робити англійською персональні нотатки.

Зараз платформа YOU CAN запускає новий проєкт, який допоможе вам інтегрувати англійську в своє життя. Це двотижневий процес, під час якого ви два тижні будете жити англійською з допомогою тренерів YOU CAN.

Корисно для тих, кому не вистачає практики, хто не бачить прогресу й застряг в процесі навчання, незалежно від рівня.

Початок — 1 серпня
Вартість участі — 460 гривень
Мета — не лише зробити англійську частиною життя, але й зібрати 50 тисяч гривень для української армії

Деталі та реєстрація Відкрити / Коментувати