2022-12-25 17:28:00
Вночі, повертаючись з Херсону, йшов дощ, був туман, а поруч з блокпостом стояла людина у військовій формі.
В мене є правило ще з 90-х років - ніколи не брати попутників. Але щось йокнуло у серці і я взяв цього чоловіка.
Ми перекинулись декількома репліками і проїхали ще пару десятків кілометрів у тиші. А потім він почав плакати…
Я не знав як реагувати на двохметрового дорослого чоловіка, який плакав навзрид .
Ми зупинились, я взяв каву і він почав розповідати свою жахливу історію війни: про бойових друзів, яких вже немає, про командирів, про шпиталь, про все що йому болить…
Ми розмовляли близько години. Він як оголений нерв!
Коли ми попрощались на потрібній йому зупинці, я зрозумів, що ця зустріч - це нагадування нам усім:
Суспільство має робити ВСЕ, щоб такі ЛЮДИ не відчували себе чужими і не потрібними в цій країні!!!
383 views14:28