ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ Сьогодні, 22 липня 2022 року, виповнюється р | Театр Мало Букв
ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ
Сьогодні, 22 липня 2022 року, виповнюється рівно 10 років, як цей прекрасний та божевільний світ покинув Богдан Ступка (1941-2012), великий украінський актор і унікальна людина, яку ми усі любимо та пам'ятаємо.
День 22 липня 2012 року пам' ятаю у форматі розкадровки, як шокуюче небажане кіно. І грім за вікном о шостій ранку пам'ятаю. І о восьмій ранку пам' ятаю смс-ку від С. Проскурні:"Помер Богдан. '
Пам' ятаю і гору квітів вкупі з моїми шістьма червоними трояндами, які у той день до фасаду Театру Франка несли сотні киян, і згодом вже біля фотовітражів театру Франка та біля особистого портрета Ступки у чорній рамочці була ціла гора червоних квітів, що швидко в' яли у літню спеку 2012 року, десять років тому.
Ніби і не вірилося. Але трапилося. Бо горе конем не об' ідеш.
Зрозуміло, що з відходом Ступки від нас пішов цілий Світ.
Світ зник. Але Світло залишилося. Світло його сценічного генію та людської душевноі щедрості. Тому у сумний день пам' яті великого актора і дорогої нам людини - - напишу про Світло, що він лишив по собі.
Він був і лишається титульним ( центральним) актором в історіі України., як був таким у свій час для Британії великий актор Лоуренс Олів' є.
Масштаб, популярність та вплив Ступки на сучасників у нас можна порівняти хіба що з масштабом великого українського актора Амвросія Бучми у середині 20 ст.
Світло таланту Ступки і сьогодні не гасне, а повсякчас пробивається хоча б тоді, коли франківці ще у відносно мирні часи на своій Камерній сцені імені Сергія Данченка демонструють при повних залах відеоверсії легендарних архівних вистав з Богданом - - "Украдене щастя" , "Тев'є Тевель" , "Лев і Левиця", інших.
Сяйво його незримоі присутності саме тут, серед нас, хоча би в тому, що через 9 років після його відходу в інший світ, вже у цьому світі, на сцені його Національного театру імені Івана Франка з' явилася велика європейська п'єса, про яку він ще за життя разом з Сергієм Данченком постійно мріяв-марив років десь так двадцять - - це "Пер Гюнт" видатного норвежця Генріка Ібсена, і його син, сам талановитий актор Остап Ступка примусив усіх критиків визнати, що давня ідея Богдана та Сергія Володимировича дійсно мала сенс,і що сам Остап Богданович у тій п' єсі Ібсена у наш час зіграв, можливо, найвизначальнішу роль у своїй театральній кар' єрі.
Світло Ступки, тобто "те, що не вмирає" , як казала Леся Украінка, і в тому, що київський національний театр, у який він вкладав і свою душу і свою енергію не втратив навіть у періоди найскладніших кадрових чи воєнних випробувань ні душі, ні енергетики. І те, що сам Ступка системно культивував у своєму Театрі - - талант, патріотизм, гуманізм, етику, вишукану естетику, мистецьке натхнення - - все це є і нині, у театрі Франка вже часів Захаравеча - Богомазова та молодого сузір'я франківців (митців нових призовів) , що нині формують свої творчі тренди, театральну моду та мистецькі інформприводи.
Світло Ступки і в тому, що акторське покоління, яке він сам за руку колись привів у перший драматичний театр Украіни, нині не в сутінках чи за лаштунками, а на першому плані в театрі, більшість з них сьогодні фактично тримає на собі репертуар двох сцен - - великої та Камерноі, а це ота сама серйозна бібліотека великої класики:шекспіри-ібсени-вільямси. Мітя Рибалевський, Паша Москаль, Ярік Гуревич, Алекс Печериця, Саша Форманчук, Анжеліка Савченко, Настя Добриніна, Таня Міхіна, Ксенія Баша, Таня Шляхова, Ренат Сеттаров, Ваня Залуський Володя та Ярослава Абазопуло, Паша Піскун, Олена Фесуненко (здається, усіх пригадав?) - - усі вони постійно згадують душевне та духовне Світло Ступки навіть крізь темні часи і для усіх їх, акторів-франківців, він як батько, з яким часто звіряєш і свої думки, і свої пошуки.
