ЗОДЧИЙ (нотатки про режисера 'не з тусовки' ) Сьогодні, 30 ли | Театр Мало Букв

ЗОДЧИЙ
(нотатки про режисера "не з тусовки" )
Сьогодні, 30 липня, відзначає свій день народження, а якщо точніше, то символічний ювілей (50 років) відомий український кінорежисер Олесь Санін, постановник "Поводиря", "Мамая" і "Довбуша" , про останнього усі чули, але ніхто не бачив (окрім самого режисера Саніна та оператора С. Михальчука, звісно) через умови воєнного стану:фільм про українських опришків обіцяють випустити у широкий украінський кінопрокат відразу після Перемоги над російськими агресорами.
Олесь Санін нині якраз у такому квітучому творчому віці, про який незабутній Карлсон з мультфільмів казав - - "чоловік у самому розквіті сил!" І це дає віру та надію, що у своє, так би мовити, наступне майбутнє творче півстоліття цей украінський режисер-трудоголік ще багато чого зможе зняти і, можливо, багато чого екранізувати для українського кіно: скажімо, тексти Івана Багряного, Володимира Винниченка, Панаса Мирного, Марії Матіос інших украінських класиків. Бо саме Санін, як мало хто з теперішніх кінорежисерів у розквіті сил, відчуває і літературу, і українську історію, і масштаб різних історій, які його особисто цікавлять.
Санін, за ті декілька зустрічей, що я з ним спілкувався для газетних інтерв'ю, завжди справляє враження "людини справи " (сказав - - зробив! ) , людини, яка знає, чого хоче сама і знає чого інші чекають від неї.
У ньому, це усі наші спільні знайомі тут таки і підтвердять, є та сама професійна та чоловіча МІЦЬ, що дозволяє у великому кіно іноді піднімати речі, здавалось би, майже непідйомні.
Легко нам було чесати язиками ще 2013-го, в період прем'єри його фільму "Поводир":'що і те могло бути ліпше, і інше сильніше. А я особисто, ще коли разом з А. Ф. Білоусом (у нього у фільмі невелика, але важлива роль якогось червоного командіра) дивився офіційну прем'єру цього фільму у кінотеатрі "Київ" (світла йому пам' ять!), то час від часу думав ніби "понад" сюжетом:і як цьому українському режисерові при наших постійних кінозлиднях все таки вдалося зробити і те переконливо, і інше достойно, з урахуванням численних локацій "Поводиря" та масових сцен цієї ж стрічки про трагічні сторінки України початку 20 століття.
Його "Поводир" і нині час від часу вигулькує у програмах телепередач, бо украінським телеканалам наразі вельми потрібне українське кіно для дотримання украінських мовних показників (відсотків) у своїх етерах. Пройшло вже чимало років після першого перегляду "Поводиря" в кінотеатрі. І коли я налаштувався ще місяць тому на телевізійний перегляд, то зрозумів, що той таки "Поводир" так само "тримає".
Дієслово "тримати" не належить до теоретичної лексики мистецтва кіно, але без такого дієслова і кіно нема, якщо воно людину не "тримає".
У двох масштабних фільмів Олеся на сьогоднішній день - - "Поводир" та "Мамай", на щастя, є ота важлива нетеоретична щаслива властивість - "тримати" глядача.
"Поводир" і нині тримає і напруженою драматичною історичною сюжетною лінією, і точними потрапляннями у виконавців (Стас Боклан, Олександр Кобзар, Антон Грін, Джамала, Ф. М. Стригун, А. Ф. Білоус, С. Жадан, О. Ірванець) . Пригадую, у постпрем'єрний період режисерові подекуди рецензенти дорікали, мовляв, його" Поводир"працює, переважно, на ідеологічному полі і подекуди є підстави говорити навіть про певні "русофобські" підтексти. Тепер, одначе, на фоні того, що трапилося вже після 24 лютого 2022 року санінський "Поводир" вкупі з усіма давніми суперечливими закидами у підкресленій ідеологізаціі, виглядає як невинний наївний скромний чернець і на фоні нинішнього сторозтерзаного Харкова (як одного з важливих героїв-топонімів саме "Поводиря" ), і на загальному фоні "України в огні", цитуючи Олександра Петровича Довженка.
Тим часом, пригадую, як його ж "Мамай" ще 2004 року напружено "тримав" мій погляд максималістськи вишуканим візіонерством (оператор знову таки Сергій Михальчук), у якому не не розчинилися і людські постаті, "живописно" зіграні Ельдаром Акімовим, Сергієм Романюком, Андрієм Білоусом, Вікою Спесивцевою, Ахтемом Сейтаблаєвим.