Кожен призваний воїн повинен отримати звання Героя України. З | Омелян Тарнавський

Кожен призваний воїн повинен отримати звання Героя України.
З усіма виплатами і соціальними гарантіями ще за життя! Не потім, не колись, не за якісь окремі заслуги, що визначають суб’єктивно. А одразу в ту мить, коли людина стала військовослужбовцем.

Затратно, скаже хтось? Так. Звісно. Дуже. А за що нам платити, якщо не за захист, оборону, мужність, відвагу, сьогодення і майбутнє? Чи їх 300 тис, чи 1 млн. Байдуже. Якщо ми не хочемо «годувати» свою армію, то будемо чужу (Н. Бонапарт). Тож годувати треба так, щоб вигодувати своє елітне військо!

Не сильно ж затратно розкошелюватися всім українцям на утримання владних посіпак, що щорічно обходиться бюджету України мільярдами доларів?

От, наприклад, лише середня пенсія судді становить 67-90 тис грн/міс, мінімальна десь 45 тис. Чому? Бо виконували соціально значущу і небезпечну роботу.

Чи співмірний рівень небезпеки з військовими? Ні. Чому ж тоді наші воїни мають страждати від браку то грошей, то матеріального оснащення, то формально визнаних заслуг, якщо вони ставлять (хоч і не завжди добровільно) існування країни і добробут народу вище за своє життя (і своїх родин, які знедолюються в разі летальних випадків)?

Я категорично не згоден з такою ситуацією. Вона несправедлива та інколи цинічна. Подяка від Українського народу і держави має бути галактичного масштабу негайно. Фільчині грамоти посмертно мало кого тішать. І їх далеко не всі отримують. Ба більше, рідним подекуди доводится ходити і випрошувати якісь довідки і право на отримання виплат, принижуючи свою гідність і ранячи пам’ять про загиблих коханих, батьків, братів, матерів тощо.

Праця військовослужбовців і добровольців мусить бути оцінена якнайвище та стати першою «роботою» за рівнем оплати праці.

Даруйте, не айті-фахівці (з повагою), не члени наглядових рад, не голови місцевих адміністрацій чи топові високопосадовці урядових структур, а саме «військовослужбовець» має стати найпрестижнішим званням. А всі інші — по низхідній градації. Зазвичай, це формується природно (ринком), але держава може вплинути на статус-кво, віддавши стратегічну прерогативу саме захисникам.

Змінюється час, змінюються обставини, змінюються екзистенційні виклики — отже, треба змінювати шкалу соціальної стратифікації.