Мої мрії померли в дванадцять, Коли 'сусід' прийшов до нас із | о панно інно | Павло Тичина

Мої мрії померли в дванадцять,
Коли "сусід" прийшов до нас із артилерією,
Тоді мій мозок вирішив повільно здатись,
Перестав працювати нормально в страху перед імперією.

Я борюсь лиш тому, що серце палає
За тих, чиї оселі забрала війна,
Молюся на те, щоб герої не помирали,
Навіть як рідко буваю у церквах.

Мої західні друзі зранку п'ють каву,
Я – потік новин й іноді власні сльози,
Гадаючи, хто одній країні надав право
Забрати в дітей мирні небо і сонце.

Мама каже: «частіше гуляй надворі»,
Мовляв, це допоможе залишатись при тямі,
А я не те що б так безнадійно хвора,
Просто хочу побачити конкретну людину у ямі.

Не скажу, що війна – то єдина причина моїх бід,
Чи що маю план, як це все надійно вирулити,
Та одного дня я поїду на український Схід,
Просто тому, що можу і щоб побути там.