На роздоріжжі майбутнього: чим живе зона відчуження Забута т | Open kmbs
На роздоріжжі майбутнього: чим живе зона відчуження
Забута територія, небезпечне місце, приманка для сталкерів, потенційний бізнес-об’єкт… Майбутнє зони відчуження ще не визначене, а її теперішнє сповнене викликів, запитань та потенціалу, реалізувати який не під силу одній організації чи навіть державі. Оскільки Києво-Могилянська бізнес-школа досліджує великі системи крізь призму взаємодії між різними гравцями, зона відчуження стала напрямком для чергового навчального модуля груп РМВА-22, ЕМВА-35 та ЕМВА-36. А у межах підготовки до модуля учасники поспілкувалися з Віталієм Петруком, який був головою Державного агентства України з управління зоною відчуження з 2015 по 2019 роки, а зараз є заступником голови ДП «АМПУ» з економіки.
Про зону відчуження
Зона відчуження – це не лише ЧАЕС. Сама ЧАЕС – це ядерний об’єкт, станція. А зона відчуження – це 265 тис. га, тобто територія, співставна з територією такої європейської країни, як Люксембург. Тут функціонує майже десяток державних підприємств, на яких працюють до 7 тисяч людей (ЧАЕС – найбільше з них). Для мне зона відчуження – це, перш за все, великий промисловий об’єкт.
Проте справа у тому, що на цій території лише 5% «належать» людям: вони ведуть там господарську діяльність (це промислові об’єкти ЧАЕС, Сховище відпрацьованого ядерного палива-2, промислові об’єкти Комплексу «Вектор», Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива НАЕК «Енергоатом», місця тимчасового зберігання та локалізації радіоактивних відходів, містечко Чорнобиль, яке призначене для проживання вахтового персоналу, тощо). А решта зони відчуження належить сама собі й перебування людини на цій території законодавчо обмежене. Донедавна у нас там навіть подекуди не було кордону з Білоруссю, його фізичне облаштування розпочалося лише 2-3 роки тому.
Прочитати повну статтю можна на сайті OPEN.kmbs.ua
