Про ватну тьотю два слова дозвольте. «Найменші грішники робля | Ostap Drozdov

Про ватну тьотю два слова дозвольте.

«Найменші грішники роблять найбільші покаяння“, - цей афоризм австрійської драматургині Марії фон Ебнер-Ешенбах дуже часто описує саморуйнівні докори сумління, які важко переживають тонкі й етичні натури за дрібні свої провини. А пристосуванцям, цинікам і шарлатанам зазвичай це було по фігу. Чим більша хвойда – тим менше моралі, самоїдства й самобичування. І тим красивіші перевзування й перефарбовка.

Очі вилазять з орбіт, коли бачиш фотографію тужливої звезди на тлі пам’ятника Бандері. Мозок закипає, коли читаєш підлабузницький допис укр.мовою (а што случілось??) про те, що «я змінила ставлення, тепер я з Україною під час війни з жорстоким і підступним ворогом»… Душа вивертається й проситься блювати від (боженьку, дай мені сил це вимовити) «я роздала десятки автографів, плакала й говорила про Азов і Перемогу».

Мабуть, Портнов, Шарій, Лєна Лукаш, Добкін, Азаров та інші «друзья навеки» теж обіймають свою дорогу русофілочку й розділяють її раптове «прозріння».
А позаду – мінімум 20 років роботи на рос.наративи, 20 років просування ідей «братнього народу», 20 років смоктання рафінованим українофобам, 20 років медіа-проституції в інтересах регіоналів та подібної їм зграї. І один фальшивий постановочний допис має це перекреслити?

Сатирик Дон-Амінадо запитував: «Навіщо голосно каятися, якщо можна тихо продовжувати грішити?».
Не вірю. Вся журналістська вата повинна бути утилізована поза межами професії. Назавжди й безповоротно.