Ще в часи януковича я був у Латвії на зустрічі з їхнім віце-пр | Ostap Drozdov

Ще в часи януковича я був у Латвії на зустрічі з їхнім віце-прем’єром, який заводив Латвію в НАТО. Я спитав: «А що ви робили зі своїм ватним населенням, якого у вас під 30% назбирається? Проводили бесіди? Переконували?
Заспокоювали?».

Їхній віце-прем’єр зробив круглі очі й запитав: «А навіщо? Ми – легітимна державна влада, і ми прийняли політичне рішення. Все».

Цю історію я завжди переповідаю для політиків, нездатних на вольові державницькі рішення стосовно базових безпекових речей під свою відповідальність, не прикриваючись нічим і ніким.
Те, на які компроміси влада готова йти з путіном «заради миру», - президент має вирішити й оголосити чітко й недвозначно. А не – «сьогодні звільняємо Крим-Донбас», завтра «ми не жадібні, тому кордони 24 лютого», а післязавтра - «орки окопуються на Херсонщині».

Війни не ведуться наосліп. Не всі війни передбачають лаври – але всі війни мають візію перемоги. Без візії перемоги (назвімо це допустимо позитивним результатом) війна втрачає смисл і позбавляється вищої мотиваційної мети.

А якраз вона – головна в війні. Бо солдат не може гинути за цілі, які вище воєнне керівництво міняє щодня в залежності від настрою.