Неділя – ідеальний день, щоб усамітнитися й почитати щось своє улюблене.
Звертаючись до
пушкіністів недороблених і булгаківців рускомірних, я так і порадив: заваріть собі чорного чаю з бергамотом, заверніться пледиком, візьміть собі томик свого Пушкіна – та й читайте, скільки влізе. Хто вам не дає? Але пам’ятники - нашо?
Часто чую від пушкіністів і булгаківців однотипне пояснення, яке шокує своєю дебілкуватістю. Мовляв,
ми же ж виросли на цих поетах і письменниках.
А я виріс на
Уільямі Шекспірі – то що тепер, у кожному місті ставити йому пам’ятник, бо я на ньому виріс? А моя бабця й усе міжвоєнне покоління виросло на
Міцкевичі – і що з того? У нас вулиць і скерів не вистачить на постаменти тим, хто на кому виріс. Абсурд цілковитий!
Як зустрінете десь пушкініста чи булгаківця – дайте йому прослухати цей фрагмент, де все чітко пояснено, чому їхнім пам’ятникам не місце на нашій землі.
А хто має бажання – недільний ранок можна відвести для кількох сторінок чогось настояного.
