Вечорова нація. Хтось із етнопсихологів саме так охарактеризував українців. І в цьому меланхолійно-поетичному описі щось є.
У більшості нашого епосу, мелосу, поем і текстів найчастіше оспівується саме
вечір – ліричний і короткотривалий відтинок доби, коли долискують останні відблиски сонця.
Воістину вечорова нація. Вдень була
панщина, і поневолений українець чекав вечора як закінчення примусу. А вечір – то був час для себе, родини, приватного життя. Вечір – це і є цінні моменти свободи.
А от у державно-політичному житті вечорові нації не досягають успіхів. Вони програють всі свої ранки (
початки) й дні (
розпал процесів), бо чекають на супокійний вечір, а він передує ночі, темноті, сутінкам. Вечір – це пролог до темряви й сну.
Наука цієї війни полягає в тому, що крізь вечірність проривається активне сонце ранку, початку нової доби, і навіть найбільші меланхоліки беруться до шаблі, прокидаючи в собі ранково-денного пасіонарія.
Роздуми на вечір суботи…
