Дерев’яні танки з боку Бєларусі мені дуже подобаються. Ідея – зашибісь. Поставити дерев’яні муляжі в повен зріст, аби створити оманливу видимість скупчення – ідея на мільйон.
Я би дуже хотів, аби Бєларусь напала на Україну якраз цими дурілками картонними, себто дерев’яними. Зараз порядні газди яксамраз роблять заготівлю дрів на зиму, і бєларуські фанерні війська здалися би в господарстві. Воно добре горить у твердопаливних котлах усіх типів.
Бєларусі не існує. Народ – ніякий. Повністю профукана держава, перетворена в домініон росії. Втрата Бєларусі – це не переворот і не хунта. Це добровільна згода на поглинання.
Щоб довго не переповідати – послухайте невеликий фрагмент моєї довоєнної програми, в якій я сміхотворними називаю мітинги під пам’
ятником леніну на ул.
Советской. Бєларусь – це гіперповчальний кейс, як втрачається державність через втягування в рускій мір. Мудрі вчаться на фатальних помилках сусідів, а дурні повторюють.
