Інфантили.
Це слово я вживав ще до війни, і воно вичерпно описує певний психотип низькоякісного виборця, який на вибори ходить із тією самою метою, що і в туалет.
Електоральний (чи громадянський) інфантил страждає на патологічну нездатність брати на себе політичну відповідальність. Самому робити щось у своїй країні йому ростуть руки з дупи, тому інфантил ведеться на месій, на чарівників, на віртуальних героїв, які оце тільки прийдуть до влади – й засяють три сонця, пташки цьвірінькатимуть серед зими і зарплата збільшиться 10-кратно.
Інфантил у силу своєї плінтусності сповідує спрощену картину світу. Відтак на його примітивну душу бальзамом лягають утопізми на кшталт «
перестати стріляти», «прийде весна й будемо садити», «буде так, як вирішиш ти» та інші іграшкові тези для дурників.
Панацеї на інфантилів нема, бо вони відчайдушно хочуть жити в ілюзіях. Не всіх дурних інфантилів війна забрала. Вони досі серед нас. І, перебуваючи в полоні своєї наївності, триматимуть у полоні всіх решту притомних.
