Спочатку я ще тримав себе в руках, але як мова зайшла за гнид, | Ostap Drozdov

Спочатку я ще тримав себе в руках, але як мова зайшла за гнид, за хімію упоротих цьоць, за бика Бикова, за радянськосоюзного ностальгатора Люсінду та інший бактеріальний епітелій нашого суспільства – не стримався дати свої оцінки з позиції колекціонера клінічних проявів громадянської неповносправності. Живу в цій кунсткамері вже котрий рік, тож уже набив руку на експонатах і можу формувати повноцінну експозицію під рубрикою «Колонізовані».

З міркувань емпатії я більш ніж розумію, чому колонізовані індивіди так звиваються на розгаряченій українській пательні. Бо всі ці роки вони жили й розмножувалися в умовах руского міра, а він студений, як арктична крига. Руский мір був і є льодом у морзі українства. Колонізатори на довгі роки заморозили український розвиток, і колонізованим це, безумовно, подобалося. Все було лише по-їхньому. Українську справу скували люті морози, а колонізовані тішилися весь цей час своєю холоднокровною гегемонією.

Війна прийшла і все розморозила. Температура українського почала зростати по експоненті, зі стрибкоподібною прив’язкою до кожної Бучі-Маріуполя-Кременчука-Вінниці. Колонізованим, звиклих до танцю бездушних сніжинок, це не підходить. Вони починають топитися. З них лишається скаламучена вода, де кишать міріади рускомірних бактерій.

Українська пательня поволі розкочегарюється. Тому й біснуються колонізовані. Некомфортно їм стає зі своїм мікросвітом. Пече їм. Бо звикли до того, що морг пронумерованих українських ідей мовчав собі беззвучно. Ніхто їх не рухав, ніхто не ставив незручних питань.

А тепер будуть рухати й будуть ставити. Як казав один діяч, ніщо не зупинить ідею, час якої настав. Колонізовані мусять вийти з зони свого приватного комфорту на ширший простір України. Де їх чекають. І буде хімія, й буде фізика, й буде мова, й буде перемога.

Тільки захотіти треба зняти з себе корону зверхності й шовінізму. Про все це йшлося в учорашньому етері на НТА