Влада ксив. Манія на ксиви видає пост-радянських телепнів. Я | Ostap Drozdov

Влада ксив.
Манія на ксиви видає пост-радянських телепнів.

Я добре пам’ятаю гонитву різного роду швидких пронир за всілякими посвідченнями, корочками, довідками, липовими посвідками й званнями. Мати понтову ксиву було мало не мірилом приналежності до касти брахманів.

Потяг до фейкових ксив – страшна хвороба пост-радянських істот, яким надважливо відчувати себе впливовими, легітимними, з плечами позаду, з дахом наверху.
Слуганароду Шевченко – з ксивою розвідника. Євген Червоненко – з погонами підполковника. Арестович – того ж самого польоту.

Це лише ті, хто проколовся. Повірте, вся монобільшість із числа ноунеймів у сандалях на шкарпетку – кожен має по важливому посвідченню з печаточкою. Щоб патрулям тицяти, перед знайомими хизуватися, надувати щоки, потрібні двері відчиняти.

Ксива завжди потрібна лише тим, хто без неї є нулем. Ось чому наші новоявлені політики – всі з ксивами. Бо хто вони без них? Як іще вони можуть довести свій статус, якщо в більшості випадків на фізіономії написане пройдисвітство?

Усі – радники-перерадники-агенти-співробітники-таємнопосвячені. Всі – важливі супер-пупер-люди, без яких держава завалиться. Всі – наближені-приближені-осяяні. Усім дісталося по фотону імператорського сяйва. З печаткою.

Справжні достойники ніколи не мають жодного козирного посвідчення, крім себе самих, свого імені й честі.