Мене часто запитували приватно, чим можна пояснити таку навдив | Ostap Drozdov

Мене часто запитували приватно, чим можна пояснити таку навдивовижу стрімку динаміку не лише президента, але й усієї владної раті від гнилого малоросійства до показного патріотизму.

Всі же ж (звісно, в кого пам’ять гомо сапієнса, а не акваріумної рибки скалярії) – всі же ж пам’ятають, із чого ця проворна динаміка починалася. З нездатності орального апарату вимовити вголос слово росія – натомість ми чули ребуси про «ту сторону».

Про окуповані райони ордло ми чули «це всього лише території». А хто боронив ці території, тому з уст верховного командувача було наказано «убери оружие, я сказал». Тому що «я закінчив війну в своїй голові». Тому що «я побачив мир в очах путіна». Тому що «надо просто перестать стрелять» було не лише офіційною позицією слуг народу, але й їхнім переможним на виборах слоганом.

Щоб далеко не ходити – за добу до вторгнення ми чули «росіяни теж люди, і вони не підуть на нас війною». Так що «в травні будемо смажити шашлики на День Перемоги».

Динаміка від пофігістичного побєдобєсія до ультрапатріотизму полягає в дуже простій речі. Все вирішив народ. Саме він – героїчний народ України – задав таку ультимативно високу парадигму, що варіантів противитися їй було нуль. Це народ встановив норму громадянського патріотизму – а какімразніцам залишилося увійти в цей тренд і очолити його.

Вперше за 30 років державності, глухої до народу, власне народ узяв усе в свої руки. І вперше за 30 років влада, яка на той момент була яка була, пішла за своїм народом. Не навпаки – а влада вперше була змушена підкоритися народній енергії.

Ось і все банальне пояснення. Коли хочеться комусь подякувати владоможцям за патріотизм – то буде чесніше цю подяку спрямувати в дзеркало самим собі.
Це ми задали цю висоту.