Ейфорія стосовно активного контр-наступу ЗСУ видає дилетантуру | Ostap Drozdov

Ейфорія стосовно активного контр-наступу ЗСУ видає дилетантуру з головою. Я далечезно-далекий від воєнних справ, та навіть при всій профанності мені ніяково і навіть соромно чути оці примітивні «Давай Херсон, давай Крим» і в тому ж дусі.

З позиції стадіонного глядача, ніби за матчем якимось, це виглядає дуже нешанобливо – всі ці «ми прорвали перший редут оборони, ану-ка піднажміть, хлопчики!». Чесно, хочеться в рило за таке дати, бо всім цим уболівальникам ще сємок бракує для повноти картини.

Або ці вічні жіночі розчульно-немічні заклики падати на коліна і весь день молитися, читати тропарі й кондаки недільні, а також коліноприклонні акафісти до Архистратига Михаїла та інших пресвітлих заступників. Ризикну сказати, що на війні боги закриті на ремонт.

Із позиції ура-шапкозакидательства не варто пустословити на тему наступів, контратак і відвоювань. Це в якійсь мірі принижує геройський чин наших захисників, яким кожен метр уперед дається титанічною ціною. Не певен, що коли-небудь наші герої спроможні будуть вербально описати це пекло.

Краще послухати професійних військовиків, які на хлопський розум тлумачать, що всі наступальні дії армії мають підвищені загрози життю. Це не азартні змаги, не чемпіонати з призовими місцями, не турнір на кращий підбадьорливий вигук із тилу.

Треба тримати марку. І цінувати кожен метр, орошений еритроцитами наших воїнів. Справжня підтримка не може перетворюватися в сліпе давай. Можна дати хіба тягла.