Вчора трапився текст однієї дамочкі, де вона сєтує, мовляв, ук | Padre Poltava

Вчора трапився текст однієї дамочкі, де вона сєтує, мовляв, українці її не розуміють, хоч вона і 6,5 років вже як переїхала з росії, вона тут несе світло всім, а вони невдячні.
В принципі нещасній я написав, що українці просто недостойні її величності та глибокого розуму, і, мабуть, хай краще їде у Еритрею, тамтешні жителі можливо більш достойні називатися громадянами Всесвіту.
Ну а тепер ось що хочу сказати вам, парафіяни.
Якщо відійти від вузьколобого бачення проблеми про хороших та поганих рускіх і чи треба їх карати, то серйозна проблема ось у чому. Ми всі дуже часто поводимо себе як ця дамочка. Ми зробимо щось хороше на гривню, а очікуємо, що нам винні мільйон.
Це я зараз про стосунки у родині, громаді (в тому числі церковній), державі.
Наведу приклад як це зазвичай у церкві буває. Приходить так людина до храму і починає восторги: ах, яка проповідь у вас! до сліз! ох, які ж люди навколо світлі та гарні! Минає десь 3-5 років, і вже часто: ах! які всі навколо недружелюбні! ох! які всі поруч невдячні! Я тут любові Христової шукала, а знайшла невідомо що!
Любов Христова - це приймати невдячність з вдячністю та хвалою, якщо що. Любов Христова - це жертва. І це Христос Себе у жертву приніс, а не вимагав, щоби Йому приносили жертви та дякували при цьому.
Отже, якщо ми шукаємо любові, то перш за все ми її маємо давати: в родині, у громаді, у державі.
Якщо ми шукаємо вдячності, то перш за все ми маємо бути самі вдячні Богові, ЗСУ, ближнім.
Ми знаходимо лише те, що посіяли. Такій духовний закон.
Це шлях святих, а все інше мені нецікаво.