Contra spem spero. Щоб ненависть і помста стали головною метою | Para Bellum

Contra spem spero.
Щоб ненависть і помста стали головною метою і жагою української нації.
Голодомори 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 років були незрівнянно потворнішими і жахливішими, ніж все те, що відбувається зараз.
Сотні інших репресій, мільйони закатованих росіянами українців. Розстріляних, повішених, зґвалтованих.
І попри все це, попри те що росіяни вбили тоді більше 10 мільйонів українців тільки в голодомори, українці не перестали торгувати, спілкуватись, асимілюватись з росіянами, розмовляти їхньою мовою, посміхатись їм.
Та кількість смертей не була достатньою для того, щоб зненавидіти навічно. Щоб ненависть і помста стали єдиною метою і жагою нації котру ґвалтували.
Та кількість смертей була божевільно великою. Неосяжною для сучасного світу, принаймі поки.
Але було ще більше божевілля.
Ще більш потворним і ницим було простити їх і не помститись.
Нікчемним було не жити помстою, не готувати її, не бажати її.
Не взяти за одне око всі їхні очі,
за життя наших дітей життя всіх їхніх дітей. За випалений метр нашої землі не випалювати кілометри їхньої, за забрану честь наших жінок не лишити її всіх їхніх жінок.
Пробачити їм, забути - ось це було справжнім божевіллям.

І не плутайте помсту з так званим "опусканням до їхнього рівня" .
Бісові моралізатори відповідальні за забуття, вони спонукали і спонукають прощати, бути лояльнішими, не мститись. Вони шліфували націю в форму безхребетності, терпимості, всепрощення.
Вони призвели до повтору геноциду нашої нації.

Шкода.
Тому з сумом усвідомлюючи все, сумніваюсь що це зміниться і зараз. Але - contra spem spero.