Селфі з татом… За життя не зробив жодного. Зробив сьогодні, в день п‘ятої річниці з дня поховання.
Пережив хороший час і змішані відчуття: зрозумів, що ніхто мені його так і не зміг замінити (це мабуть і не можливо), але усвідомив, що час від часу веду з ним внутрішні уявні діалоги… єдине що вони упираються в момент, коли він міг запропонувати шлях і сторону, яку я не бачив або не хотів бачити.
Часом критично бракує його перспективи, критики, озадачення мене його темою, справою, ділом, і… водночас здається, що іншим людям служу ну дуже подібним чином і стилем, як він це робив. Цікаво, звідки так вмію)
На душі цього разу вже не щемило боляче — радує його спокій, його спадщина, яку, здається, відчуваю, гостріше, як то було колись. Ну і ще тому, що його образ таки дуже живий для мене.
Відчуваю неабияку вдячність Небесному Батьку за земного…
