'пишу, а думки розсипаються намистом та падають у безодню. жит | перехрестя почуттів

"пишу, а думки розсипаються намистом та падають у безодню. життя продовжується, і воно не дає можливості зітрибнути з краю прірви, пошукати загублені перлинки. можливо, це на краще. знаєш, подруго, все як завжди: день змінює ніч, після зими наступає весна, квітнуть плодові дерева, течуть річки. говорю загально, уникаючи багатьох нюансів.
а я вже йду, не пручаючись долі. і в цьому неспішному кроці знайшла свій умовний спокій. події сплітаються між собою у гарне мереживо спогадів. правда, з часом це мереживо все одно з'їдає міль. але я не засмучуюсь. лиш зростає всередині почуття, що залишаюсь десь поза межами знімального майдачика фільму про мене ж саму. такий собі всього на всього, захований у лісі, зелений листок, якому все одно чи колихається він від пориву вітру, чи лежить долі, під ногами необачних людей.
ніщо не вплине, не змінить моєї суті, "- спокійно, ювелірно обробляючи кожне слово, прочитала останнього листа подруги Яна. у її очах не було навіть натяку на хвилювання. вона знала, що колись, відпустивши Анну після стількох пережитих сварок, болючих непорозумінь, їх обох наздожене власне щастя.
підбігла маленька дівчина з рожевими від ігор щічками:
- мамо, я заберу цей аркуш? з нього вийде гарний літачок!
#mind