Що не так з ідеєю створення національного авіаперевізника Є | Дмитро Петренко

Що не так з ідеєю створення національного авіаперевізника

Є дві моделі, за якими держава може створити власну пасажирську авіакомпанію. Це може бути «патерналістська» модель, за якою була створена наприклад Turkish Airlines – держава не тільки «влила» значні ресурси в створення цієї компанії, а й також створила штучні перепони для роботи її можливих конкурентів.

Щоб створювати штучні перепони, наприклад для того ж МАУ, у влади України – «зв’язані руки», бо угода про «Відкрите небо» з ЄС не допускає жодних дій, що можуть хоч якось «викривлювати» конкуренцію на авіаринку.

Тому наше Мінінфраструктури і пішло «гібридним» шляхом, тобто запроєктувало, що UNA матиме найбільший флот серед усіх авіакомпаній України, тобто 22 літаки. Якщо опертись на поточні дані Державного реєстру цивільних повітряних суден, то отримаємо таку картину: МАУ зараз має у своєму розпорядженні 17 літаків для регіональних і міжнародних перельотів, WindRose та Sky Up – по 11 авіалайнерів, «Мотор Січ» та Bees Airlines – по 4 авіалайнери, новостворена Air Ocean – лише два Ан-148-100Е.

Втім, навіть формальна чисельна перевага не дає підстав сподіватися на успіх проєкту UNA, хоча б тому, що мінімум 50% усіх пасажироперевезень літаками в Україні уже «застовбили» іноземні авіаперевізники. А у міру дії угоди про «Відкрите небо» з ЄС частка іноземних авіаперевізників буде ще більшою.

Може бути й «ліберальна» модель для створення національного авіаперевізника, коли держава просто «вливає» дотації на те, щоб дати дешеві авіаквитки. У теорії така модель має право на існування: авіація на внутрішніх маршрутах України вимушена конкурувати із швидкісними поїздами «Інтерсіті», і тут питання ціни квитка відіграє вирішальну роль.

Детальніше - читайте в статті.

https://mind.ua/openmind/20233743-nacionalni-krila-abo-chi-docilno-stvoryuvati-derzhavnogo-aviapereviznika