12 лютого минула шоста річниця підписання Мінських угод (Мін | Філіжанка ✙
12 лютого минула шоста річниця підписання Мінських угод (Мінськ-2). Це комплекс заходів, що мав припинити бойові дії та вирішити ситуацію мирним шляхом, без кровопролиття. Цим угодам передував Мінський протокол – угода про тимчасове перемир’я, що була підписана у Мінську 5 вересня 2014 року та дала змогу українській армії перегрупуватися та укріпити позиції. На жаль, мир так і не прийшов. Бойовики вже 15 лютого 2015 року (день коли мало б розпочатися перемир’я) порушили угоду та почали обстріл наших позицій. Відтоді пройшло сім років, а ми далі ведемо гібридну війну, втрачаємо наших бійців та намагаємося відмитися від бруду проросійської пропаганди, що просуває «русскій мір».
Цікаво, що в УП вийшло інтерв’ю з Петром Порошенком, де він розповідав чуттєву історію про те, як він хоробро відстоював український суверенітет і не прийняв жодного ультиматуму Путіна, а цю ніч перемовин зазвав «найжахливішою у своєму житті». Звісно, тоді було зроблено багато хороших речей, однак якщо вже згадуєш про подвиги, згадуй і про невдачі. Порошенко підписав документи, що розпочали інформаційну та політичну війну в середині України. Тоді він був не проти формули Штайнмаєра, яку сьогодні так засуджує. Не варто забувати ці речі і героїзувати експрезидента як месію.
Сьогодні, Мінські угоди неможливо виконали, адже це напряму загрожує незалежності України. Так, тоді підписання Мінських угод було необхідним, адже наша армія була неготова протистояти російським військам. Однак треба пам’ятати, що ці документи дали початок дипломатичній боротьбі України за власну свободу та стали засобом маніпуляції з боку проросійських політичних діячів та організацій. Тепер Україна не може відмовитися від них, адже це буде негативно прийнято європейськими союзниками: Німеччиною та Францією, що також їх підписувати. Ці угоди стали тягарем для України, який тягне її на дно. Сьогодні Мінські угоди – це політичний інструмент у руках ворога. Це кайдани, які зв’язали нам руки.
Щодо Кремля, то хто досі не зрозумів, він не бачить сенсу вести перемовини чи дотримуватися Мінських угод. Спочатку Москва підписувала договори та йшла на перемовини, бо очікувала на вибори в Україні та перемогу їхнього кандидата. Коли цей план не спрацював, вони вирішили схилити на свій бік обраного президента та його оточення, але і тут невдача. Отож пішли по старому сценарію – нас тут немає, ведіть перемовини з бойовиками, це ж громадянська війна.
Путіну вигідна війна з Україною, адже конфлікт з Грузією охолонув, а зомбований російський народ треба годувати казочками про ворогів та страшними байками про українських нацистів. Конфлікт на Сході України - це скарб для його машини пропаганди, яка цілодобово поливає помиями українців та їхнє прагнення самому обирати свій шлях. Путін нізащо не відпустить Донбас, він занадто важливий для його режиму. Він буде дальше виписувати дотації псевдореспублікам та спонсорувати проросійську пропаганду, розколюючи українське суспільство. Зараз йде мова про загострення конфлікту, і це очевидно, бо Росія прагне зберегти контроль над окупованими територіями і можливо, таким чином, відповісти Зеленському за закриття каналів Медведчука та посилену боротьбу проти російської пропаганди. Конфлікт ймовірно скоро знову стане активним і Кремль змусить знову сісти Зеленського за стіл переговорів та почне диктувати свої умови.
Чип
