40 днів як немає Вячеслава Здоровця, солдата ЗСУ Очі – то дзе | Підслухано|Великодимерська ОТГ

40 днів як немає Вячеслава Здоровця, солдата ЗСУ

Очі – то дзеркало душі. Коли дивишся на цей фотознімок, то вкотре впевнюєшся у правдивості даного твердження. Очі, котрі вміють гарно і щиро посміхатися. Очі, що любили життя. Очі, котрі планували – та ще багато чого планували. Адже що таке для чоловіка 50? Фактично лише початок зрілого життя.
13 січня 23-го рідні, друзі, колеги-військові щиро вітали Вячеслава Здоровця з піввіковим ювілеєм. А 13 квітня вони та багато хто піднімуть чарку зі словами – «Світла пам’ять тобі, Вячеславе». Саме сьогодні минає сорок днів з дня його трагічної смерті, сьогодні його душа відлетить в інші світи…
У кожного своя доля. Але ж не позбудешся думки, і ніхто з близьких не позбудеться, що – аби не війна, то все мало статися інакше. І сталося б! А інакше – це разом з дружиною Тетяною радіти життю, радіти успіхам своєї єдиної доньки, вибудовувати плани та здійснювати їх. Але, не судилося.
…Коли розпочалася війна, Вячеслав з родиною вирішали поїхати до рідної Богданівки – мовляв, село, там спокійніше.
Народився він у Києві, але, коли ще був маленьким, батьки переїхали на батьківську батьківщину – до Богданівки. Там і виріс разом з двома рідними братами. Закінчив вісім класів, опісля вже у технікумі здобуває спеціальність електрика. Як потім з’ясується, обрання професії було точним, один раз на все життя. Свою роботу він любив, нікому не відмовляв в допомозі, взагалі всі, хто знав Вячеслава, характеризують його як класного професіонала, добру і чуйну людину.
…Скоро родина переконується у зворотньому. У Богданівці не просто не спокійніше, тут тривожніше. Вячеслав відправляє дружину з донькою на Західну Україіну, а сам повертається в Богданівку, у їхній невеличкий будиночок, який вони, а переважно він, вибудовував власними руками.
Одразу записується в тероборону. Намагаються разом з однодумцями готуватися до захисту від ворога, чергують на бокпостах, готують підручні засоби – і відомий коктейль в тім числі. Але який же захист без зброї? В той же час всі переконуються, що ворог жорстокий, без честі та гідності. Вони знали, що в селі вже почалися безчинства.
Рішення непросте, але логічне – треба евакуюватися. 18 чи 19 березня він приїздить у Бровари, в свою квартиру, а вже буквально наступного дня, 20 березня, сам йде у військкомат, записуватися до лав захисників. Там сказали – чекайте. Чекав по-своєму, вже у складі броварської тероборони.
25 квітня Вячеславу зателефонували, а вже 26-го він був у військовій частині, в одному із сіл неподалік Переяслава. З того часу чоловік став воїном ЗСУ. Як кваліфікованого електрика, як людину не тільки з досвідом, але й зі знаннями в галузі електроніки, Вячеслава Миколайовича у частині відбирають на навчання – його готують до служби в радіоелектронних підрозділах. Курси закінчує успішно, всі іспити складає на відмінно. Залишається ще один крок.
Ось перед цим командування частини йому та побратимам дають короткотермінову відпустку, перед відправкою на фронт. Вони вже досить довго чекали спеціальний автомобіль, на якому й мали дістатися до подальшого місця служби вже там, на «передку».
З відпустки поверталися в один з днів січня автомобілем. Дорога була слизькою. І в Рогозові Бориспільського району водій не впорався з кермуванням. Аварія, і 50-річний Вячеслав Здоровець … трагічно гине.
Похоронили солдата ЗСУ у Богданівці.
…Світла пам’ять захиснику України.

Анатолій Гаркуша