Перше, чому вчать професійних інформаційників – подавати в одн | PITIENINA.easy

Перше, чому вчать професійних інформаційників – подавати в одному матеріалі різні точки зору, подобаються вони тобі чи ні.

Це історично сформовані закони жанру, де ти – звісно, розумний і молодець, але давай читач/глядач/слухач якось сам розбереться, кому вірити?

Зрозуміло, в цьому правилі є виняток (дякую, кеп): в умовах нападу на твою країну в матеріалах про війну давати точку зору протилежної сторони – не лише необов’язково, але й небезпечно.

Дозвольте, я тут пропущу великий шматок про те, як працюють опініон-лідери зі своїми фан-клубами, яким протилежна точка зору непотрібна і болісна, про телевізійні ток-шоу з постійним браком часу для висловлювання думки тих, кого покликали для балансу, і перейду відразу до жанру інтерв’ю, в якому я ніколи не планувала працювати, але який мене постійно наздоганяє.

Як забезпечити баланс думок в інтерв’ю?

Елементарно. Взяти протилежну точку зору на себе.

Мене дещо дивує, коли говорять, що «неможна мочити гостя» чи навпаки «потрібно мочити гостя». Як на мене, треба намагатися бути максимально толерантним до позиції гостя, але водночас максимально використовувати інформацію від його опонентів, навіть якщо опоненти – бовдури, а гість – пухкенька киця.

У гостя є рот, щоб говорити. Гість має мозок, щоб сформулювати вигідну для себе відповідь і переконати аудиторію, яка для нього не безнадійна. Врешті-решт, гість наперед знає, що мають проти нього опоненти і теж має готуватися до інтерв’ю.

Прив’язувати запитання інтерв’юера до його потаємних мрій, цілей і думок – те саме, що ототожнювати фігуру головного героя якісного твору з фігурою автора. Маєте повне право, чому ні? Але не факт, що так і є.

Утім, щоразу, приходять знавці і доводять мені, що я не оцінила велич Милованова, Мірошниченка чи Марусі Звіробій. Завтра, до речі, чекаємо на Юрія Бутусова. Вже бачу себе на боці ФСБ