Мікеланджело Антоніоні називав його фільми «довершеністю краси», він став одним з основоположників так званої «
нової радянської хвилі» та напрямку
поетичного кіно.
Сергія Параджанова не цікавила бюрократія, він посилав куди подалі партійних керівників, вважав ЮНЕСКО «румунським бізнесменом», не міг не висловити
незгоду з арештами української інтелігенції, за що, як прийнято вважати, отримав тюремне ув'язнення, звідки відправляв на вісімдесятиріччя Лілі Брік букет зі своїх шкарпеток та дроту (саме її зв'язки у Франції й допомогли Параджанову вийти на волю). А ще він дуже шкодував, що так мало знімав кіно.
Зухвалого режисера цензори звинувачували у формалізмі та етнографізмі, сьогодні ж ми можемо повною мірою насолодитися його геніальним даром створення візуальних шедеврів, які стали
втіленням міфологічної свідомості в кінематографі. День народження Параджанова — найкращий привід подивитися одну з його не найвідоміших притч-колажів, особливо, якщо раніше до них не доходили руки.
