В шістдесятих у країнах Варшавського договору прокотилася хв | Пломінь
В шістдесятих у країнах Варшавського договору прокотилася хвиля самоспалень на знак протесту проти тоталітаризму. Навіть за залізну завісу доходили короткі зведення про самоспалення буддистів у Південному В'єтнамі в 1963 та до яких суспільних змін це призвело. Найбільше ми знаємо про чеського студента Яна Палаха (11.VIII.1948—19.I.1969), що став символом спротиву радянської окупації Чехословаччини за свій символічний вчинок 16 січня 1969 на Вацлавській площі в Празі. З криком «Хай живе вільна Україна!» на Хрещатику під час святкування річниці жовтневого перевороту самоспалення вчинив упівець Василь Макух (14.XI.1927—5.XI.1968). На Варшавському стадіоні Ришард Сівець (7.ІІІ.1909—12.ІХ.1968) вчинив самоспалення за знак протесту проти вторгнення до Чехословаччини, хоча розголос унеможливили силові структури. В СРСР ці акти самопожертви замовчувалися та дискредитувалися, хоча відбулося кілька десятків подібних протестів. Пропонуємо згадати кілька фільмів про ці події:
— «Ян Палах», реж. Роберт Седлачек (2018)
Біографічна картина, що описує останні шість місяців із життя Яна Палаха та як він наважився на самоспалення.
— «Почуйте мій крик», реж. Мацей Дриґас (1991)
Перші документальні кадри звели воєдино картину того, що відбулося на стадіоні у Варшаві в 1968 році з коментарями свідків. Адже всі плівки, саморобні листівки та навіть лист дружині з поясненням свого вчинку Ришардом Сівцем, були вилучені КДБ та засекречені.
— «Неопалима купина», реж. Агнєшка Голланд (2013)
Міні-серіал від HBO розповідає історію боротьби родини, активістів і правозахисників за пам'ять та пошану до символічної жертви Яна Палаха.
