«Анничка», 1968
Чомусь не найвідоміша роль у фільмографії
Івана Миколайчука, проте саме після участі у стрічці
Бориса Івченка актор отримав тавро «неблагонадійного» українського націоналіста. Синопсис фільму за сценарієм львівського журналіста Терентія Загорулька начебто в дусі вимог радянської влади. Друга світова, дочка ґазди Анничка (наречена воїна УПА Романа) закохується у пораненого ковпаківця Андрія.
Однак фільм вийшов багатогранним, насамперед завдяки створеному Миколайчуком образу поліцая Романа, що втілює гідність і не схожий на сценарного персонажа. Він переживає стан роздвоєності, коли лишається офіцером, але жахається вбивству друга (знакова сцена з танцями на склі), п'є
«За вільну Україну!» за народним звичаєм, що уявити в радянському кіно складно (додайте опришківські пісні на фоні). Герої ідентифікують себе українцями, а любовна лінія символізує труднощі у виборі цивілізаційного шляху.
Тепер ми знаємо, що зрештою стрій обох коханців Аннички
«пасує до колючого дроту, але не пасує до гір».
