Моя прапра, з дому Анастасія Вовк, у шлюбі – Чайковська, в там | Українська поезія📖

Моя прапра, з дому Анастасія
Вовк, у шлюбі – Чайковська, в тамті роки
десь у лісах середніх широт Росії
якось втекла з етапу на Соловки.

Ні, я не знаю, чим вона охоронця
взяла і до яких вдалася афер.
Бабця на щось натякає, соромиться.
Може, убивство? Радше там адюльтер.

Так чи інакше, доньок знайшла. Сутужно
в Києві разом мешкали. Попервах
шили, крутились. Голод, війна, медслужба.
Ну а прапрадід... досі на островах.

Я маю сукню. Сукню із крепдешину синього.
Грубі квіти. І ще дрібні.
Хтозна, коли прапрабабця її пошила.
Десь в п’ятдесяті. Потім. Не знаю, ні.

І я вдягаю не сукню, вдягаю тяглість
болю, характер кепський, а заодно
я ще вдягаю ніжну недосконалість
і передсмертну фразу: “це все – гівно”.

Посаг від зайчика, пам’ять віків дірява.
Я ще вдягаю погляд цей непростий,
коли доконче маю дивитись прямо
і неминуче мушу сяк-так іти.

Йти проти вітру, коли не зігне долу,
йти доки вийду, поки пульсує час
і завелика малозбагненна доля
добре сидить на схудлих моїх плечах.

Ірина Цілик, «Сукня»