Мале моє срібло, які ми смішні з тобою, які ми крихкі та вперт | Українська поезія📖

Мале моє срібло, які ми смішні з тобою,
які ми крихкі та вперті – ми і наші доми.
Нічний потік прорізується поміж бою та болю,
сирени не відрізнити від янгольської сурми.

А завтра буде інакше, почнеться із непоправного:
міські руїни задимлені, сірий окопний бруд.
Найдовше з нами лишаються навзаєм завдані рани,
знання про те, як дихали, як засинали тут,

як чули, що світ хитається, а тоді завмирає.
Ця болісна різкість ранку, пекуча його новизна.
То побажай, не шкодуючи, українського раю.
Розхристані, перелітні, ми і там упізнаємось.

І досвід життя й любові, якого тепер напташимо
на зиму, мале моє срібло, смішний, як і ми смішні,
але лишається з нами, але лишається нашим,
великим, ніби країна,
неосяжним, як ніжність.

Катерина Калитко